Дохристиянські вірування українського народу

Благовіщення — велике і величне Свято, коли, шануючи його, навіть пташка гнізда не в'є. На сонце виганяється все живе, щоб довідалося, що весна наступає. З старим поєдналося глибоке шанування Діви Марії.

Весняний відділ народнього календаря дуже широкий і має в собі багато стародавнього. Розпочинається він приблизно зо старого Нового Року, цебто з 1 березня, і тягнеться власне до Зелених Свят, але в більшості припадає на Великий Піст. Цього часу, але головно від Запустів, співають особливі ритуальні пісні, т. зв. веснянки, найпоетичніші народні твори.

Зараз же в першу неділю Великого Посту, що зветься Збірною Неділею,[208] молодь збирається на вигоні, і вибирають собі на всю весну весняну березу, — найкращу дівчину, щоб керувала веснянками. Цих веснянок до нашого часу дійшло надзвичайно багато, а серед них немало й стародавніх. Веснянки — це, власне, закликання весни, щоб скоріше прийшла, що супроводиться магічними діями та танками. Описане в веснянках, через ці дії, мусить конче збутися. Багато з Різдвяних обрядів перенесені й до обрядів весняних.[209]

На Масницю були свої обряди проводу зими й зустрічі весни, і було багато веселих та радісних ігрищ, багато пили й їли, але від стародавніх обрядів полишилися тільки уривки. В останній день масниць, на запусти, справляються Колодки: парубкам і дівчатам, що не побралися шлюбного сезону в м'ясниці, прив'язують колодку, як кару, від якої можна відкупитись тільки грішми або горілкою. Колодки вдавнину — це малі брусся з дірками для рук чи ніг, тепер же це стрічки з квітками. Цю колодку дослідники порівнюють з німецьким звичаєм прив'язувати двері до застарілих дівчат.

А в перший понеділок Великого Посту справляється полоскозуб, — остаточно «полоскати» горілкою зуби на піст.

Надзвичайно популярним весняним Святом став у нас Св. Юрій, що святкується 23-го квітня. Це велике народне дохристиянське Свято, про яке, як і про самого Юрія, склалося багато різних оповідань. Дослідники вказують, що Юрій замінив якогось стародавнього бога, але невідомо тільки, якого саме. І з бігом часу в нас постало два Юрії: один канонічний, церковний, а другий — утворений народнім віруванням, апокрифічний, і ці два Юрії мають між собою мало спільного. Проф. Кирпичников у своїй праці про Юрія пише: «Св. Георгій стал богом весны, покровителем земледвлія й особенно скотоводства, й при етом притянул к себе черти вероятно, нескольких светлых й благодательних челов'ечеству божеств, которих ми точно определить не в состояніи».[210]

А. Фаминцин обсяг діяльності Юрія накреслює дуже широко: «Юрія чествуют как бога с Небес, как коня, как бога світа или Бѣлобога, как поборника злой силы, как бога весенняго плодородія й покровителя нив й стад, как покровителя охотников, наконец, как оракула й подателя женихов» (ст. 306).

Як інші стародавні боги не раз побивали злі істоти, так само й Юрій забив многоголового дракона чи змія, що кривдив довгий час людей,[211] чому головним епітетом його став «хоробрий», «воїн», і чому іменем Юрія стали заклинати змій. Старші наші дослідники мітологічної школи в перемозі Юрія над драконом убачали перемогу сонця над зимою, бо самого Юрія приймали за символ сонця. Юрій зветься ключником, бо відмикає весною Небо ключем, якого дає йому Бог, щоб тепло йшло, відмикає й землю для весни, щоб зелена трава росла, відмикає землю на дощі та роси. Він весною сурмить у сурму, і все навкруги зеленіє. Приказка наша каже: «Святий Юрій по полю ходить, хліб-жито родить» (Номис, 433). Юрій зводить весну на землю.

Юрій має різні назви, як до місцевості: церковне Георгій, Юрій, місцеве: Юрко, Юр, Юрай, Урай, а то й просто Рай. Потебня доводив, що назва Юрія постала з стародавньої дохристиянської назви «Рай». В народніх творах він надзвичайно поважається, а в одній пісні зветься навіть «сином Божим».[212]

Виступає Юрій і як громовик, пор. приповідку (Плавюк 355): Гур-гур, їде Святий Юр!

Юрій — охоронець скота, і береже його від хвороби та звірини. Але що Юрій призначить звірині, те мусить їй піти: «Що в вовка в зубах, то Юрій дав», каже наша приказка, і на Юрія від звірини не можна відбирати того, що попало їй у зуби, бо це їй призначене.

Юрій керує також і звіриною: «Святий Юрій звіра пасе» (Номис, 434). Юрій також і вовчий пастух, а вовки — то Юрові собаки; взагалі Юрій — господар над усією звіриною. Він покровитель ловців: може звіря нагнати на ловця, або відігнати від нього. Коли він ходить, він оточений вовками, або звіриною. Юріїв день, 23 квітня, це Свято пастухів, коли починається новий пастуший рік; цього дня рано пастухові зносять їжу та дарунки.

Роса в Юріїв день надзвичайно цілюща, і подає здоров'я та красу, чому цього дня качаються! по росі для здоров'я; качаються по росі й по посівах на чотири боки навіть господарі, щоб урожай був добрий і щоб бути здоровим. Худоба цього дня вперше виганяється в поле на пашу в череду, виганяється ще вдосвіта, на «Юрієву росу», що дає й їй здоров'я.

На Юрія так само й дівчата вмиваються росою для краси. В одній пісні співається, — Юрій проказує своїй матері:Ти подай, матко, ключі Одімкнути Небо, Випустити ррсу, Дівоцькую красу.[213]