Дохристиянські вірування українського народу
- Автор: Огиенко Иван Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Дохристиянські вірування українського народу». Краткое содержание книги:
У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.
Хто віночка пойме, Той дівоньку возьме, Хто вінка дістане, То той моїм стане.
Вінки це взагалі давній символ побрання молодих.
По деяких місцях дівчата зрання йдуть у ліс чи в поле, збирають там квітки та зілля й плетуть з них вінки. Вибирають з-поміж себе гарну дівчину, Купайла, і в лісі садовлять у яму, повну вінків. Дівчині-Купайлу зав'язують очі, й вона роздає вінки присутнім, а ті в вінках танцюють навколо неї.
А в інших місцях роблять з соломи, кропиви чи з чорнокльону жіноче опудало, велику ляльку, це Марена, і прикрашують її вінками, квітами та стрічками, а то й свічками. Біля Марени ставлять Купайла, прив'язують їх до дерева, й співають та танцюють навколо них та плигають через розкладений вогонь при співі купальських пісень (Хв. Вовк: Студії 185). По всьому цьому Марену кидали в воду або спалювали, або закопували в землю. (Див. вище Марена, ст. 119).
А чоловіки в цей день викачуються в купальській росі, щоб бути здоровими.
Свято Купайла широко знане на всьому слов'янському Сході, і його мальовничо описує вже року 1505-го ігумен Єлеазарового манастиря Памфил у листі до Намісника псковського й псковських влад. У цьому Посланні читаємо: «Аще бо єще єсть останок непріязні в граді сем (Пскові), і зіло не престала зді єще лесть ідолская, кумирскоє празнованіє, радость і веселіє сотонински, в нем єсть ликованіє і величаніє діаволу і красованіє бісом єго в людех сих, невідящих істини… Си бо на всяко літо кумирослуженним обичаєм сотона призиваєть в град сей і тому, яже жертва, приноситься всяка скверна і беззаконнеє богомерзкоє празнованіє. Єгда бо приходить велій Праздник, день Рождества Предтечева, і тогда во святую ту нощь мало не весь град взмятеться (в селіх) і возбіситься… Стучать бубни і глас соповлій, і гудуть струни, женам же і дівам плесканіє і плясаніє, і главам їх накиваніє, устам непріязнен кличь і вопль, всескверненния пісні, бісовскія угодія свершахуся, і хребтом їх вихляніє, і ногам їх скаканіє і топтаніє. Ту же єсть мужем же і отроком великеє прелщеніє і паденіє, но яко на женскоє і дівическоє шатаніє блудно їм возрініє. Тако же і женам мужатим (замужним) беззаконнеє оскверненіє і дівам растлініє».[226]
Так само виступав проти цього Свята й Стоглавий Московський Собор 1551-го року. Він подає, що в Іванів день «сходяться мужі і жени, і дівиці на нощноє плещаваніє, і на безчинний говор, і на бісовскія пісні, і на плясаніє, і на скаканіє, і на богомерзкія діла, і биваєть отроком оскверненіє і дівам растлініє».[227]
В одному «Слові» за списком XIV віку читаємо, що багато є таких, що приносять жертви «огневі, і каменію, і рікам, і істочникам, і Берегиням, і в древа, не токмо же преже в поганьстві, но мнозі і нині то творять і черес огнь скачють, мняшеся крестяни, а поганьская діла творять».[228] Звичайно, тут мова головно про Свято Купайла.
Є таке й наше джерело, це «Житіє Володимира», пам'ятка XVI віку, і в ній[229] читаємо такий опис Свята Купайла: «В вечер зобравшися младенци і панни плетуть собі вінки із зілія розного, которіє кладуть на голову і опоясуються іми. Кладуть зась огонь і беруться за руки, і коло огня оного скачуть, спі-. раючи пісні, в которих часто споминають Купала, а потом през онйй огонь прескакують, бісу оному Купалі офіруючи сами себе. І іних много вимислов бісовских бридких на той час на оних сборищах чинять».
Оце «Житіє Володимира» XVI віку стало за основу і Густинському Літопису XVII в., і «Синопсису» І; Гизеля 1674 р., що пишуть про стародавні українські звичаї. Густинський Літопис XVII віку розповідає про це Свято значно докладніше:
«Купало бяше бог обилія, якоже у Еллін Церез, єму же безумниї за обиліє благадареніє приношаху в то время, єгда імяша настати жатва. Сему Купалу, бісу єще і донині по нікоїх странах безумниї пам'ять совершають, наченше іюня 23 дня, в навечеріє Рожства Іоанна Предтечі, даже до жатви і даліє сицевим образом: с вечера собираються простая чадь обоє-, го пола, і соплетають собі вінци із ядомого зілля, іли коренія, і, препоясавшеся биліем, возгнетають огнь, інде же поставляють зеленую віть і, ємшеся за руці, около обращаються окрест оного огня, поюще свої пісні, преплетающе Купалом. Потом през оний огнь прескакують, оному бісу жертву себі приносяще» (Полное собраніе русских литописей, 11 ст. 257).
Проти Свята Купайла виступав і наш полемист XVII віку Іван Вишенський: «Купала на Хрестителя утопите, і огненноє скаканіє одсічите». Виступав і Семен Полоцький в своїй «Вечері Душевній», 1683 року, де вміщено «Слово о суєверіи», що докладно описує Свято Купала: «В навечеріє праздника Рождества Св. Іоанна Предтечи поганьским обичаєм огнь возгніщають (запалюють), скачють же й нарицают то своє торжество Купало, єже от древних поган во честь богов їх вообичанія. Преводят всю нощь в безсонії і стрегут виходяща солнца, єже узрівше, баснословят «іграти є» (що воно грає), скачюще із міста на місто і в различния цвіти ізмінятися. Невегласи сіє іграніє солнца прияша. В той же день собирають ніциї нікія трави і гадательствують о них, яко аще обнощь єдину развинутся (розцвітуть), то гаданія благополучнеє сбити обіщают себі; аще же не розв^нутся, то сітуют, надіющеся злоключенія».
Отож, як бачимо, ще в глибоку давнину була якась велична купальська містерія, але до нашого часу з неї дійшли тільки неясні уламки.
Щодо скакання через вогнище взагалі, то воно відоме з дуже давнього часу на Сході, напр. у жидів. І проти нього виступив уже VI Трульський Собор 692-го року 65-им Каноном. А саме: «У новомісяччя дехто запалює перед своїми лавками (крамницями) чи домами вогнища, через які — за давнім звичаєм — безумно скачуть. Наказуємо віднині це вивести. Тому, коли хто зробить таке, то клирик нехай буде викинений, а мирянин відлучений.»
Скакання через вогонь з найдавнішого часу визначало очищення людини.
11. Численні інші літні Свята
За літнього часу в зв'язку зо Святом Купайла були ще інші Свята, напр., Свято бога Ладо, про яке польський історик Стрийковський пише, що воно святкувалося цілий місяць, з 25 травня по 25 червня, а самому богові приносили в жертві білого півня.[230] Див. ст. 110.
Було ще дуже стародавнє Свято Ярила, божка весни та літа, але коли саме воно справлялося, трудно встановити, бо його справляли різного часу: на пущення на Петрівку, або в перший понеділок Петрівки, цебто в тиждень по Святому Дусі, а в деяких місцях — 30 червня, або раніше весною. Свято це в нас, в Україні, майже зникло.[231]І за цього Свята були відповідні гри, й справлявся Похорон Ярйла, якого клали до гробу, а жінки оплакували його.
Церква сильно боролася з цим Святом, але воно було в силі ще в 1765 році, 30-го травня, скажемо, в Воронежі, де воно справлялося з танцями та пісними.[232] В Україні це Свято тепер уже незнане, але ще поширене в Росії, де святкується 24 червня.[233]
Перший понеділок Петрівки в деяких місцях — це т. зв. Розигри коли звірі грають, і небезпечно ходити в поле чи в ліс.[234] Часом це останній понеділок перед Іваном Купайлом.
Святом літнього сонцевороту було й Свято Коструба, як Свято повороту сонця на зиму. Справлялося воно гучно, — з грами та піснями врочисто ховали зробленого божка Кострубонька, може підкреслюючи тим початок заникання літа. Оплакування й Похорон Коструба позостався в нас тільки в малих залишках.
В деяких місцях Коструба ховали на Великодньому тижні, а в деяких — на Купала.[235]
У жнива, в місяці липні, йде ціла низка малих Свят громових, а саме Святих: Гавриїла 13 липня, Кирика 15 липня, Трискучої Анни 25 і Паликопа-Пантелеймона 27 липня. Усі ці Свята святкують з обави грому. А хто буде жати на Палйкопа, цей Святий попалить йому копи. До цієї групи громовиків відносять і Архангела Михаїла, що під час грози носиться на крилах по Небу та полює на чортів. Але найголовнішим громовиком став пророк Ілля, що святкується 20 липня.[236]
[226]
Доп. к Актам Истор. І, ст. 18–22. — Афанасьев, т. І, ст. 444. — Фаминцын, ст. 61–62. — Див ще «Чтенія. Общ. Ист. Др. Рос.» 1846 р. кн. 4, різне, ст. 59.
[227]
Питання 24, видання Казанське ст. 188–189.
[228]
Тихонравов: Літописи русской литературы, т. IV. З ст. 99, 108.
[229]
«Чтенія в Общ. Нест. Лѣт». кн. 2 ст. 42–43.
[230]
КгопіЬа РоІвЬа, І. 146.
[231]
Див. П. Ефименко: О Ярилѣ, 1868 р. Див. вище про божка Ярина в розділі III.
[232]
Афанасьев, І. 446. — Владиміров: Введеніе, ст. 54. — В. Поселянин; Русскіе подвижники XVIII вѣка, 1905 рік, ст. 343.
[233]
Владимиров: Введеніе, ст. 102.
[234]
Див. С. Венгржиновскій: Языческій обычай в Брацлавщинѣ «гонити шуляка», «Кіев. Стар.» 1896 р. т. 50.
[235]
Див. П. Владиміров: Введеніе, ст. 102–103.
[236]
Пор. оповідання Ів. Бунина 1913 р. «Жертва», все засноване на повір'ї, що Ілля — громовик.