Дохристиянські вірування українського народу
- Автор: Огиенко Иван Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Дохристиянські вірування українського народу». Краткое содержание книги:
У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.
Як бачимо, стародавні Свята не позникали безслідно, не були остаточно згладжені, але вперто позоставалися й за часів Християнства, і дійшли аж до нашого часу. Християнство остаточно не виперло їх, але в багатьох випадках міцно з ними поєдналося, надавши нові ідеї стародавнім обрядам і прив'язавши стародавні Свята до певне окреслених дат Свят християнських.
Різні народні свята, а пізніше й Свята церковні переповнені найрізнішими звичаями та повір'ями, які сягають ще доісторичних, дохристиянських ча сів. І повно гадань, які прив'язуються до тих чи інших Свят.
Дуже багато всього цього постало з глибокої давнини і не в Україні. Проти цих звичаїв, повір'ЇЕ'. та ворожби завжди виступала Церква, звучи це ідольським. Звичайно, багато зникло з життя, але багато ще й позосталося.
Церква завжди виступала проти різних домішок до християнських Свят, і до цього прямували її головно два Канони VI Вселенського Собору, т. зв, Трульського. Це Канони 61 і 62, які міцно берегла вся Православна Церква.
Ось 61- й й Канон: «Ті, хто віддається ворожбитам, або так званим стоначальникам (так звалися старші волхви), або іншим таким, щоб вивідати від них, що ті схочуть їм відкрити, згідно з попередніми про них постановами, нехай підпадають Правилу шестилітньої епітимії.
Ту ж епітимію накладаємо й на тих, хто водить ведмедиць або інших худобин на посміховище і на шкоду простим людям, і, єднаючи обман з безумством, ворожать про щастя, про Долю, про родовід, і багато подібного.
Так само й т. зв. хмарогонів, заклинателів, вироблювачів охоронних талісманів і знахарів.
А тих, що закостеніли в цьому і не відходять від цих згубливих і поганських видумок, постановляємо зовсім викидати з Церкви, як і Священні Правила наказують. «Бо яка спільність у світла з тьмою», як каже Апостол. Або яке єднання Церкви Божої з ідолами? Або що спільного у вірного з невірним? Яка згода в Христа з белійяаром?» (2 Кор. 6. 14–16).
А ось поширення й продовження попереднього, Канон 6 2: «Так звані Календи чи Вбта, Врумалія і народне збіговище першого дня місяця березня прагнемо викинути зовсім з життя вірних.
Також викидаємо І всенародні жіночі скакання (танці), що можуть приносити велику шкоду та погубу, так само й на честь богів, як ложно звуть так елліни, чоловічі чи жіночі скакання та обряди, чинимі за звичаєм стародавнім, але чужим християнам.
І постановляємо: Жодному мужчині не одягатися в жіночу одіж, ані жінці в мужеську одіж. Не носити масок комедійних або сатиричних, або трагічних. При вичавлюванні винограда в чавилах не виголошувати паскудного імені Діониса. І при наливанні вина в бочки не реготати. І з невігластва чи з марноти не робити того, що належить до диявольського обману.
А тому тих, хто відтепер наважиться чинити що з вищесказаного, коли вони клирики — наказуємо викидати з Священного Чину, а коли миряни — вилучати з церковної спільноти».
До цього Канону подаються такі вияснення: «Під назвою Календ забороняється святкування 1-го дня кожного місяця, зо звичаями і забавами, посталими від язицтва. Під назвою Вота — це залишки язицького святкування на честь Пана. Під назвою Врумалія — залишки святкування на честь поганського божка Діониса чи Вакха, якого одна з назв була Вромій».
Канони Вселенських Соборів користувалися в Православній Церкві глибокою пошаною, тому Церква й постійно виконувала їх.
Ці два Канони мали величезне основне значення у викоріненні дохристиянських вірувань у всьому. Християнському світі, а в тому і в нас.
14. Стародавній слов'янський календар
Уже встаровину видавались різної форми календарі, видавалися вони з різними познаками й на дереві.
Року 1899-го поблизу села Ромашки на Київщині був знайдений (викопаний) глек. Цього глека помістили на виставу в Історичному Музеї в Києві. Більше піввіку цей глек стояв на стенді Історичного Музею, і ніхто не міг окреслити йогю значення і розкрити таємницю вигадливих візерунків і малюнків на ньому.
«Зигзагоподібні, схожі на блискавки лінії, квадратики, клини повторювались у ритмі, невластивому звичайному орнаменту. Та ніхто не здогадувався, що загадкові зображення мають зміст. Що означали ці символи?»
Минулого 1963-го року п. Юрій Гур'їв у Київській «Радянській Культурі» (1963 р. за 11 серпня) подав про таємничого глека оцю статтю. На жаль, відомості його неповні і без означення дат.
«Нещодавно найбільший знавець Київської Руси академік Борис Рибаков розшифрував цей «орнамент». Вченому довелось поринути в саму гущу язичницьких уявлень, що пізніше злились з християнськими. Невідомий художник взяв їх в основу творчості. Малюнки означали новорічні гадання, радісні масляні, сонячний час танків навколо зелених берізок, урочисті вогнища в ніч на Івана Купала і суворий Ілын день, встановлений спочатку на честь володаря блискавок — Перуна.
Мабуть, на глеку був зображений один з найдревніших слов'янських календарів. До цієї думки приводила аналогія малюнків з пізнішими дерев'яними календарями Русі. Там, на гранених палицях, зарубками відзначались будні, а хрестами, кружеч' ками чи постатями вершників — святкові дні.
Академік Рибаков докладно вивчив глек. Зображення були розташовані двома горизонтальними поясами. Кожному знаку малюнка у верхньому поясі відповідав знак — квадратик у нижньому. Верх і низ доповнювали один одного.
За вихідну точку вчений вирішив взяти шестигранне колесо у верхньому поясі — «громовий» знак Перуна, бога грози древніх слов'ян. Пізніший, вже християнський «громовий» Ілын день припадає на 20 липня. Можна було зробити перевірку. Серед малюнків верхнього поясу Рибаков відшукав символ дня Івана Купала. Він святкувався 24 червня, і отже, відстояв на 27 днів. Рівно 27 квадратиків розділяло малюнки на нижньому поясі. Такий самий суворий взаємозв'язок можна було спостерігати між двома малюнками — Святами і квадратиками — буднями. Древнєслов'янський календар зображує сільськогосподарський річний цикл.
Відлічування днів починалося від 2 травня. Саме тоді сходили посіви.
20—ЗО травня у верхньому поясі — символ дощів. Саме в цей час виходить у трубку пшениця і ячмінь, і поля особливо потребують вологи.
4 червня позначене символом плодоносних сил природи. Зібравшись біля молодої берізки, древні землероби ходили в танку на честь слов'янського бога родючості Ярили.
11—20 червня — знову «дощовий», «русалоч ний» знак. Полям, що вже заколосились, потрібні дощі, і люди благали про них господарок води — русалок.
24 червня. «Сонячний» символ — день Івана Купали. Свято літнього сонцестояння, зламу року.
4—6 липня. Знову потрібні дощі: зерно в колосі проходить стадію молочної стиглості. І в календарі повторюється знак дощів.
20 липня. «Громовий» шестигранник повідомляє про моління і жертви Перуну. Бо громовержець має позбавити людей від дощу, граду, спопеляючих блискавок. Для врожаю потрібна тиха, ясна погода.
7 серпня. Символ «колосків» — свято врожаю, закінчення жнив.
Розшифрування зображення на глеку-календарі яскраво висвітлює далеке минуле східних слов'ян. Вже у IV столітті, задовго до утворення Київської держави, вони мали великий агротехнічний досвід, що відбилось на їх віруваннях та літочисленні. Характерно, що цей досвід і тоді був багатовіковим.
Ключ, знайдений академіком Рибаковим, дозволив розшифрувати малюнки на чаші IV віку нашої ери. Цей ще древніший слов'янський календар так само тісно пов'язаний з річним сільськогосподарським циклом. Кожен з місяців позначений малюнком у 12 прямокутних рамках.
Образність малюнків, старанність їх виконання і зміст свідч'ать про високий розвиток культури східних слов'ян у сивій давнині. А наявність календарів ще раз підтверджує думку про можливе існування древньої східнослов'янської писемності».
На жаль, точно не знаємо віку цього стародавнього глека, бо на ньому подається наш стародавній календар уже в розвиненому вигляді.
15. Стародавні народні Свята в нашій літературі