Твори в п'яти томах. Том II
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #2
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том II». Краткое содержание книги:
Про свій задум написати твір, присвячений життю скіфів, В. Владко розповідав:
“Мене свого часу безмежно захопив світ стародавніх скіфів, які були колись, як кажуть, з незапам’ятних часів насельниками України (та й не лише України, а й усіх широких степів на південному сході Радянського Союзу). З’явилися вони в цих краях майже невідомо звідки — і так само невідомо куди зникли, не залишивши по собі ніяких ознак писемності. Все те, що сучасна наука знає про них, побудоване виключно на основі матеріальних знахідок, знайдених під час археологічних розкопок у курганах, та ще з нечисленних записів стародавніх грецьких і римських істориків. Довгий час я старанно вивчав такі матеріали — і вирішив, нарешті, написати роман про життя й побут одного з тих таємничих племен. Але як його писати? Я не зумдв би, каюся, написати історичний роман в прямому розумінні цього слова. І я, після довгих роздумів, спинився на моєму улюбленому жанрі наукової фантастики. Хай мої герої завідомо фантастично, але в межах літературної достовірності, опиняться в світі стародавніх скіфів, хай у романі розгортаються події в конфліктах між радянськими вченими і скіфськими віщунами, вождями і поневоленими рабами, — це дасть мені можливість показати в сюжетних пригодах звичаї, побут і традиції одного з скіфських племен”.
— Заявляю категорично протест! — вигукнув обурено Артем. — Цього не може бути!
— Я теж так вважаю. Але це слід все-таки враховувати. Адже Варкан каже, що старий віщун — дуже хитра і підступна людина. Втім, з цього виникає водночас, що віщун може й використати нас у своїх інтересах. Скіфи, бачте, вважають, що ми теж віщуни й чудодії. Зокрема це стосується Артема.
— Ого, я такий, я можу! — голосом, сповненим власної гідності, озвався юнак.
— Так, Варкан каже, Артеме, що ви справили на скіфів дуже сильне враження. А тут іще Діана, наша поскіна… Одне слово, Варкан запевняє, що вся ця гра тільки починається. Головне полягає в тому, щоб скіфи заспокоїлися, тоді буде легше, бо зараз вони надто збуджені… Ага, ось про що ще треба спитати!
Дмитро Борисович звернувся до Варкана, старанно підшукуючи слова. Втім, помітно було, що йому тепер стало уже значно легше розмовляти. Варкан уважно слухав його, схиливши голову.
— І ще спитайте, Дмитре Борисовичу, хто отой кривобокий, що весь час солодко поглядає на Ліду, — попросив Артем, який усе ще сидів біля входу на своєму посту.
— Гаразд.
Вислухавши археолога, Варкан почав розповідати. Очевидно, він розповідав про дуже складні речі, бо Дмитрові Борисовичу доводилося раз у раз перепитувати.
Раптом Артем гучно кахикнув і швидко озирнувся на товаришів, подавши рукою сигнал перестороги. Варкан блискавично зник під повстю, а Іван Семенович навіть сперся на ту повсть, удаючи, ніби відпочиває.
Двоє скіфів, озброєних кинджалами, увійшли до кибитки. Вони несли дерев’яні блюда з великими шматками вареного м’яса. Зверху на м’ясі лежав хліб. Слідом за ними увійшов третій скіф — з череп’яним глеком. Вони мовчки поставили все це на долівку, не підходячи до полонених, і так само мовчки вийшли.
Варкан встиг уже скинути повсть з голови. Він домовив кілька слів. І ці слова збентежили археолога. Він заперечливо похитав головою, рішуче поправив окуляри і заговорив:
— Справа в тому, товариші… Артеме, Варкан, між іншим, просить вас не забувати про ваші обов’язки біля входу! Так от, справа в тому, що, як каже Варкан, отой кривобокий, що цікавить вас, — син Сколота!
— Що? — вихопився загальний вигук здивування.
— Так, син Сколота, і звуть його — Гартак. Він з дитинства нездужав, народився калікою і тому не може бути мисливцем, не може бути й воїном, як усі скіфи знатного походження. Мабуть, через своє каліцтво Гартак зріс дуже недоброю людиною, він заздрить усім, хто чимсь відзначається. Він побоюється, що після смерті Сколота йому не доведеться стати вождем через оті його фізичні вади. Бо скіфи звикли до того, що їхній вождь завжди відзначається відвагою, сміливістю і великою силою. Та й сам Сколот не любить Гартака, — головне тому, що його син дуже зблизився з Дорбатаєм, отим старим віщуном…
— Що й казати, симпатичні приятелі. Як кажуть, обоє рябоє, — іронічно зауважив Артем.
— А між Сколотом і Дорбатаєм давні погані взаємини. Вони — брати по батькові, але доля в них різна. Сколот по праву, як старший, унаслідував владу вождя скіфів. І Дорбатай не може з цим примиритися. Пам’ятаєте, Іване Семеновичу, я казав вам ще тоді, коли ми пили оксюгалу, що Дорбатай у свій час, за молодих років, міг бути дуже женоподібним?.. Виходить, що він був ще й красенем…
— Ця огидна стара потвора! — обурився Артем.
— Що ж, старість не прикрашає людину, — посміхнувся археолог. — Дорбатай був, як каже Варкан, красивий і, мабуть, також женоподібний. Оце й привело його до того, що він вирішив стати енареєм, жерцем скіфів. Імовірніше через те, що цим сподівався протиставити себе спадковому вождеві Сколоту… І це у нього вийшло, хоч, скажемо прямо, для скіфських племен таке протиставлення, як кажуть наукові джерела, було, ну, неприродне, чи що.
— Чому?
— Е, це складна історія! На відміну від, скажімо, стародавнього Єгипту, у скіфів, де державність тільки народжувалася, влада вождя завжди була сильніша, ніж влада жерців. Скіфські вожді намагалися використати для своїх потреб ту первісну релігію, яка була в них. Однак. Дорбатай виявився хитрішим, ніж Сколот. Він поступово прибрав до рук всіх жерців. Спочатку він був звичайним енареєм, його відрізняло від жінок-жриць лише те, що Дорбатай — брат вождя. Тому він, одягнувшися в жіночий одяг і ставши жерцем-енареєм, підкорив собі жінок-жриць. Хитрий і підступний, Дорбатай поступово набув чималої влади над легковірними скіфами…