Твори в п'яти томах. Том II
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #2
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том II». Краткое содержание книги:
Про свій задум написати твір, присвячений життю скіфів, В. Владко розповідав:
“Мене свого часу безмежно захопив світ стародавніх скіфів, які були колись, як кажуть, з незапам’ятних часів насельниками України (та й не лише України, а й усіх широких степів на південному сході Радянського Союзу). З’явилися вони в цих краях майже невідомо звідки — і так само невідомо куди зникли, не залишивши по собі ніяких ознак писемності. Все те, що сучасна наука знає про них, побудоване виключно на основі матеріальних знахідок, знайдених під час археологічних розкопок у курганах, та ще з нечисленних записів стародавніх грецьких і римських істориків. Довгий час я старанно вивчав такі матеріали — і вирішив, нарешті, написати роман про життя й побут одного з тих таємничих племен. Але як його писати? Я не зумдв би, каюся, написати історичний роман в прямому розумінні цього слова. І я, після довгих роздумів, спинився на моєму улюбленому жанрі наукової фантастики. Хай мої герої завідомо фантастично, але в межах літературної достовірності, опиняться в світі стародавніх скіфів, хай у романі розгортаються події в конфліктах між радянськими вченими і скіфськими віщунами, вождями і поневоленими рабами, — це дасть мені можливість показати в сюжетних пригодах звичаї, побут і традиції одного з скіфських племен”.
— І знову той старий шахрай! — вигукнув Артем.
— Так, Дорбатай змінив становище, що існувало раніше. Він весь час, як я вам казав, намагався збільшити свій вплив на скіфів. І от, спритно використавши релігійні забобони, Дорбатай зумів збудити в скіфів ненависть до греків. Звісно, в цьому Дорбатаєві допомогли не тільки його підручні-віщуни, а й знатні старшини, скіфи-багатії, які зацікавлені були в тому, щоб найбільше визискувати. Та й Сколот, мабуть, нічого не мав проти витівок старого віщуна. А прості скіфи піддалися дуже легко, бо немає ж нічого легшого, як посварити одну групу людей з другою, граючи на релігійних почуттях — То, зрозуміло, прості скіфи не мають від усього того ніякої користі; втім, вони бояться богів і слухають Дорбатая. А віщун весь час нагадує людям, що греки, мовляв, назавжди прокляті богами, весь час нацьковує скіфів на греків. Он яка хитра робота!
— От тобі й симпатичний Сколот! — з серцем вихопилося в Артема. — Зовні-то він симпатичний, а всередині такий самий, як Дорбатай!..
— А ви що ж, Артеме, хотіли, щоб він був другом рабів? — посміхнувся Іван Семенович. — Адже він рідний брат Дорбатая… не тільки за народженням, а й за всіма іншими ознаками, до речі, — важливішими.
— Але як же самі невільники миряться з таким становищем? — і не міг заспокоїтись Артем. — Та я б на їхньому місці…
— Вони й не миряться, юначе, — заперечив Дмитро Борисович, — Я вже казав, що недавно вони повстали. Але… ви ж знаєте, що з того вийшло, який був кінець, що його ви бачили на власні очі…
— А чому ж прості скіфи так легко піддаються Дорбатаєві, а не допоможуть рабам? Адже ви самі кажете, що вони не мають від цькування греків ніякої користі. Та й інтереси в них мусять бути однакові — проти Дорбатая, проти Сколота, проти багатіїв! Я б їм усе роз’яснив, будьте певні! От спитайте, що про це скаже Варкан! — не вгавав юнак.
Археолог переклав Варканові запитання Артема. Скіф уважно подивився на юнака й нахмурив брови, наче старанно обмірковуючи почуте. Потім, після невеличкої паузи, відповів, дивлячись прямо в очі Артему; Дмитро Борисович переклав це так:
— Він каже, що ви, Артеме, ще багато довідаєтеся тут. Колись згодом Варкан охоче відповість вам на ваше запитання, але не зараз. А тепер він просить лише сказати вам, що він сам, наприклад, Варкан, має чимало друзів серед греків. Скажімо, той самий Роніс, що зацікавив Івана Семеновича, — один з його кращих приятелів. І з цього Варкан просить вас зробити певні висновки. А там самі побачите…
Тепер замислився Артем. Відповідь Варкана, хоч і дуже коротка й нібито неясна, була насправді багатозначною. Очевидно, молодий скіф не вважав зараз за можливе відповісти Артемові ясніше. Проте й того, що він сказав, було досить. Він, Варкан, дружинник Сколота, людина, яка користується симпатією старого вождя — а це Артем помітив! — в той же час приятелює з греками, хоча це, мабуть, і небезпечно для нього… Дуже, дуже цікаво…
Всі мовчали. Таку купу нових відомостей треба було добре обміркувати.
Артем озирнувся: чи не час уже зацікавитися їжею, — не так, як цікавився Дмитро Борисович, не з погляду перевірки археологічних даних, а по-справжньому повечеряти? М’ясо пахло дуже приємно, та й скіфський хліб мав зовсім непоганий вигляд. А що в череп’яному глеку було свіже й запашне молоко, — в цьому Артем уже встиг пересвідчитись.
Він узявся до їжі, не забуваючи при тому й стежити за входом до кибитки, як йому було доручено. Він їв з таким апетитом, що, спостерігаючи це, не витримали й товариші. Через хвилину почали їсти всі. Варкан дивився на чужинців і посміхався. Вечеряти він не захотів, хоча Дмитро Борисович і запрошував його.
Аж коли його нові знайомі, поївши м’ясо з хлібом, взялися до молока, Варкан заговорив знову. Дмитро Борисович уважно слухав його.
— Ось що, товариші, — нарешті, сказав археолог. — Варкан каже, що до ранку нам ніщо не загрожує. Завтра Дорбатай влаштовує велику відправу. Але Сколот має намір відкупити нас у нього. Старий віщун жадібний. Варкан сподівається, що він віддасть нас за якісь коштовності.
— Хіба ж ми крам якийсь, щоб нас продавали й купували? — спалахнула гнівом Ліда. — І зрештою, хіба, зважаючи на вашу ж таки розповідь, Дмитре Борисовичу, Сколот не такий самий гнобитель, як і Дорбатай? Звісно, Дорбатай явно вороже ставиться до нас. Але обидва вони однакові… як ти сказав, Артемчику? Обоє рябоє, так?