Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Але, головним у його житті стало те, що було непорівняно вище від будь–яких матеріальних знахідок, навіть найсенсаційніших, про це ми вже пригадали вище: він відкрив цілу епоху минулого, велику цивілізацію. Загалом – цілу країну минулого – древню Україну або трипільську Кимерію, старшу сестру античної Еллади, – колиски європейської культури.
Здійснив саме те, про що й писав у наведеному посиланні з листа до батьків: відкрив найстаріші корені слов’янських, а радше – взагалі, індо–європейських народів. Повторимо ще раз: велику культуру, цілу цивілізацію. За місцем першої знахідки, перших її слідів, він охрестив її Трипільською культурою, так вона зветься й сьогодні. Вражає проникливість нашого великого вченого, що вже тоді цілком слушно визначив зміст, місце та значення Трипільської культури для історїї Європи та цілого людства. Хоч і знав про неї значно менше (що поробиш – стріла часу!), ніж через сто років пошуків та досліджень знаємо про неї ми.
Совєцькі часи були, як відомо, вищою фазою розвитку російського імперіалізму. Це позначалося, в першу чергу, на ідеології, та не могло не позначитись на науці: імперіалізм – є імперіалізм. А Трипільська культура не мала цінності для підкрiплення всесвітніх амбіцій імперії, отже… Відкриття та дослідження Хвойки, хоч і не були повністю забуті, але посувалися теж досить мляво. Та так, щоби, не дай Боже, – не підкреслити, бува, багатотисячолітню неперервність історичного процесу в Україні. Скоріше, якось відокремити, ізолювати в часі Трипільську культуру від подальшої української історії. Обмежити її тим, що можна використати для “славной історії Россійской” – княжим Києвом. Бо, скажімо, навіть пристосувати “для вєлічія Россіі” хоч би дійсно велику попередню історію Гунського каганату, – набагато перевищувало інтелектуальні можливості імперії. Навіть попри отих антів на їх моноксилах, від Б. Рибакова. Про яких потім прохопиться й Д. Ліхачьов: “анти – предки русских”.
Все просування вперед у дослідженні Трипільської культури, трималося радше на зусиллях нечисленних місцевих ентузіастів.
В. Хвойка відкрив та пізнав переважно сільську Кимерію, з її біленими хатами та круторогими волами, але – вона була й міською; тоді, ще три тисячі років тому; найстаріша, поки, міська цивілізація у світі. Набагато пізніше навідав нашу країну Геродот. Тоді відходила у минуле навіть пам’ять про Велику Кимерію, а сама вона стає за шість–сім віків п. н. е., – не менш відомою Скитією. Геродот із великим здивуванням описав нам скитське місто Гелон, десь на Лівобережжі, можливо, – Бельське городище на Ворсклі. Він досить впевнено твердить про стіни, довжиною в 25 км. А то є розміри сучасного Відня або Риму. Підкреслимо знову, що багато сторіч не було в Європі міста, рівного Гелону; бо Рим сягне таких розмірів тільки через півтисячоліття, за часів імператора Августа. Але, чим же був великий Гелон? – останнім містом Кимерії, чи першим містом Скитії?
Бо, набагато раніше від Гелона існувало кимерійське місто, від якого полишилося Майданецьке городище на Київщині. Його, вже по війні відкрив із повітря другий ентузіаст, військовий топограф К. Шишкін, який теж присвятив себе трипільським дослідженням. Городище було – не одне.
Майданецьке городище було залишком величезного міста, десь площа сучасного Будапешта або Парижа. Найбільш відоме, поки, з міст Кимерії, якому й пару тисячоліть потім не буде рівних у світі. Зауважимо, що в порівнянні до кимерійських міст, інші прославлені міста початків цивілізації, – Ур, Кіш, Лагаш у древньому Шумері – то лише невеличкі містечка.
Такою була вона, європейська прабатьківщина індо–європейців, мало не вимріяна колиска людської цивілізації, леґендарна Атлантида: древня Україна.
Доповнення 5. Леґенда Геродота та далекий Уельс
“Батько історії” Геродот, перебуваючи в давній Україні та описуючи нам тодішніх скитів – наче не погрішив проти правди там, де ми можемо це перевірити за незалежними джерелами. Хоча би описуючи нам похорон скитського конунга; подібне ж описує нам “Едда” ґотів та гунів. Хіба, тільки, що він забув пригадати (або не знав), що люди, які йшли разом із конунгом, навіть служки, – давали на це свою згоду. Пригадайте, як в “Едді” помираюча Брюнгільд умовляє двох своїх улюблених служниць піти з нею у небуття. Та, як вони відмовляють: “Навіщо? – хіба замало піде з тобою?..” Отже, можна було й не погодитись? – чи, може з часом пом’якшились звичаї? Таке – теж можливо.