Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
110 Книга Псалмів 47 (48): 2.
111 Неточна цитата з Євангелії від св. Матвія 7: 24. Пор.: оуподбв/ікі єго /иХжХ /иХдрХ, йже
СОЗД^І ^р^/ИИнХ СВОЮ Hd Kd/ИЄНИ.
112 Книга Псалмів 23 (24): 3.
113 Цей мотив, очевидно, навіяний 225-м малюнком з амстердамської збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Держава». На ньому зображена перекинута земна куля з хрестом. Під малюнком підпис: "Безумный на неѣ твердо покладается. Stultus fidit" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. -С. 58-59].
114 Парафраза Книги Псалмів 54 (55): 7. Пор.: й по/іефХ, й почїкі.
115 Ось що писав про цей камінь Феофан Прокопович: "Адамант названий так, оскільки не піддається дії ні заліза, ні вогню, дуже твердий, прозорий, ніби вода, має величезну силу і протистоїть отруті" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 500].
116 Пісня над піснями 1: 6.
117 Тема щастя була неабияк популярною за часів Сковороди. При цьому щастя на ту пору незрідка ототожнювали з "фортуною", тобто з дарунком примхливої долі, а власне,
з "такою пригодою чоловікові, якої той не в змозі був передбачати" [Козельский Я. Философические предложения // Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII в. - Москва, 1952. - Т. 1. - С. 484; пор.: Максимович І. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. - Чернігів, 1705. - Арк. 119]. Тим часом для Сковороди, так само, як, приміром, для Георгія Кониського [див.: КониськийГ. Моральна філософія, або Етика// Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - Київ, 1990. - Т. 1. - С. 388], "щастіє" - це causa finalis усіх людських помислів, почуттів та дій (зазначмо, що протиставлення "фортуни", тобто слави, багатства, насолоди тощо, та "щастя" - причетності до духовних скарбів -було ще в грецьких класиків, наприклад, в Арістотеля [Політика, 1323в25-30]). Наділяючи щастя примітними рисами орігенівського апокатастазису, Сковорода перетворює його на свого роду есхатологічний принцип.
118 У приспіві цієї пісні вчуваються рядки з гратуляційних віршів Феофана Прокоповича до імператриці Анни Іоанівни: "Ты наш ясный свѣт, / Ты наш красный цвѣт, / Ты красота, / Ты доброта" [див.: Cyzevskyj D. Literarische Lesefrtichte. Ein Zitat aus Prokopovyc bei Skovoroda // Zeitschrift fur slavische Philologie. -1934. - Bd. XI. - S. 22].
119 Від гр. кріѵоѵ - 'лілея'. Памва Беринда тлумачив слово крін як "лелѣа, або цвѣт" [БериндаП. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. - Київ, 1627. - Ст. 426]. Біла лілея -емблематичний образ. Див., наприклад, 80-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», який має підпис: "Всегда имѣет свою силу. Inclyta virtus" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788. - С. 20-21]. ш Харрань - месопотамське місто, згадуване в Старому Заповіті.
ш Гергесенські поля - земля довкола палестинського міста Гергеси, яку називали також Гадаринською землею.
122 у четвертому томі рукописного зібрання Ковалинського (ф. 86, № 24, арк. 94) зберігся ранній автограф цієї пісні під назвою «Помни послѣдняя...»:
Распростри вдаль взор твой и разумны лучы,
И конец послѣдній поминай.
Всѣх твоих дѣл в кую мѣть стрѣла улучит,
Наблюдая всВх желаній край,
На коих вегцах основал ты дом?
Если Камень, то дом соблюдет.
Если ж на пѣску твоих стать Хором, wt лица земли вѣтр разметет.
Всяка плоть песок есть и мірска вся слава,
И его вся омерзѣет сласть.
Возлюби узкой путь, бѣгай обгца нрава;
Будь твоя Господь с Давідом часть,
Если нужно есть вернутся в Сіон,
То зачем тебѣ в Мір снисхождать?
Путь опасен есть во Іерихон,
Живи в градѣ, иже всѣх нас Мать.
Если ж опустился ты в сію дорогу,
Бог скорѣе путь да преградит,
Ибо знаєш, что снишовши в бездну мноіу,
То ум в безднѣ зол наш не радит.
Ы ТЫ, иже все дух тойжде єси И число твоих не скуднет лѣт,
Ты, разбойничы в нас духы смѣси!
Твоя буря да сокрушит сВть!
ш Неточна цитата з Книги Ісуса, сина Сирахового 7: 39. Пор.: по/иинлй пос/іѢднаа твоа, й во в^ки не согр^шйши.
ш Неточна цитата з Книги Притч Соломонових 14: 12. Пор.: Єств пХтв, иже /ИнЙтса
Че/ІОВ^КШ/ИЪ Пр<)ВЪ ВВ^И, ПОС/іѢдНАА же ЄГШ ПрИ^ОДАТЪ во дно ада.
(23) Неточна цитата з Плачу Єремії 3: 24. Пор.: Ч^етв /Иоа гдв, рече дХіш /Иоа.
(24) Книга Псалмів 72 (73): 26.
І25) Ієрихон - стародавнє палестинське місто.
<26> "Яка найбільша кара для грішників? Сам гріх" (лат.). Михайло Ковалинський свідчив, що під кінець життя Сковорода якось сказав: "Величайшее наказаніе за зло есть здѣлать зло...". Ця думка сягає своїм корінням стародавньої філософії. Наприклад, Сенека писав у «Моральних листах до Луцілія» (LXXXVII, 25; ХСѴІІІ, 14): "...найбільша покара за злочини - в них самих"; "...перша й найбільша кара для злочинця - чинити зло..."; "...покара за злочин - у самому злочині" [Ауцій Анней Стека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ, 2005. - С. 340, 432]. Так само міркував і Северин Боецій у своїй «Розраді від філософії» (IV. Р4): "Хай це видасться неймовірним, але лихі люди неминуче будуть найнещасливішими тоді, коли їм удасться довершити злочин, аніж коли не зможуть здійснити свого задуму. Адже, якщо пориватися думкою до чогось злого - це нещастя для людини, то ще більше нещастя -мати змоіу вчинити те зло; сам лихий намір, без учинку, - то мов невизрілий плід. Кожен, як бачиш, перебуває зі своїм нещастям, але потрійно нещасливим є той, хто замишляє лихе, хто може його заподіяти й хто, врешті, таки його заподіює" [Боецій С. Розрада від філософії / Пер. з лат. А. Содомори; передм. В. Кондзьолки. - Київ, 2002. -С. 109]. Зрештою, Плутарх, указуючи на Гесіода як на джерело цієї думки (Роботи і дні, 265-266), у трактаті «Чому божество зволікає з воздаянням» («De sera numinis vindicta» -Сковорода переклав цей трактат, але текст перекладу не знайдено) пояснював: "...зло, породжуючи разом із собою муку й терзання, несе в собі покарання, і не після злочину, а разом з ним. Коли злочинців ведуть на страту, кожен із них несе свій хрест, - так і злодіяння щоразу готує саме собі знаряддя кари: воно саме - кат свого жалюгідного життя, озброєний соромом, клопотами, безліччю тривог, дикими пристрастями й безугавним хвилюванням" [Плутарх. Исида и Осирис. - Киев, 1996. - С. 141-142]. За часів Сковороди така настанова була поширена в моральній теології, зокрема й українській. Тогочасні богослови, окреслюючи єство гріха, спиралися найперше на Авіустина, Дунса Скота й Тому Аквінського [див.: DerdziukA., OFMCap. Grzech w XVIII wieku. Nurty w polskiej teologii moralnej. - Lublin, 1996. - S. 109-117]. А, наприклад, Авіустин (Сповідь,