Повна академічна збірка творів

C. 70].

92 Веселка - знак заповіту поміж Богом та його творивом: "Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею" (Перша книга Мойсеєва: Буття 9: 13). Як писав, наприклад, Феофілакт Лопатинський, веселка ("радога") після потопу "нача бысть знаменієм примиренія Божія с человѣки" [Лопатинський Ѳ. Обличеніє неправды расколническія. - Москва, 1745. - Арк. 56 (зв.)]. У зв'язку з цим, до речі, виникало питання: "чи була веселка перед потопом і яким чином вона стала не більш як знаком майбутнього потопу. Адже вона дається Богом як знак його спілки з людьми, тому що більше не хотів іубити людський рід водами" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 455].

93 Алегоричне тлумачення сюжету про Ноєву голубку (Перша книга Мойсеєва: Буття 8: 8-12). Можливо, Сковорода мав на думці також емблематичний образ під назвою «Голуб, летящій с масличною вѣтвою в ковчег Ноєв» (підпис: "Добрая надежда. Послѣ дождя бьіваєт хорошая погода. Ne te quaesiveris extra") [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 94-95].

94 Слова з недільного канону утрені, глас 6-ий, ірмос 6-ої пісні.

(22) "Небесне сяйво" (гр.).

95 Алегоричне тлумачення старозаповітної історії виходу синів Ізраїлевих з Єгипту (Друга книга Мойсеєва: Вихід 14: 19-30). Можливо, тут є й алюзія на молитовні тексти. Пор., наприклад: "Поим Господеви, Ізраиля древле от работы видимаго фараона преславно избавившему..., нас же от лести мысленнаго фараона, на конец вѣков, своєю честною кровію спасшему..." [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 279]; "...мысленнаго фараона потописте явѣ" [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. -Київ, 1739. - Арк. 23 (зв.)]. У всякому разі, цей епізод українські барокові письменники часто трактували в алегоричній стратегії. Досить пригадати, наприклад, Іоаникія Галятовського ("Там перейшли жиды през море Червоноє и потопили в морю непріятелей своих єгиптянов, а тут мы переходимо през воду крещеніа, и в той водВ топимо грѣхи, которыи суть непріятелями нашими" [Галятовський І. Месія правдивый. -Київ, 1669. - Арк. 224]) чи Дмитра Туптала ("Зри умом, человѣче, на Божія Сына, / како в чистой си крови стоит по колѣна. / Рцѣ со умиленієм: увы, Божій Слове, / за грѣх мой дражайшая кров твоя исплове, / За мя, неблагодарна, горе, увы, горе, / розлися, крове пречиста, аки Чермно море. / Погрузивый во мори фараона роги, / потопи в своєй крови наша грѣхи многи" [ТупталоД. Стихи на Страсти Господни// Українська поезія. Середина XVII ст. / Упор. В. І. Крекотень, М. М. Сулима. - Київ, 1992. - С. 314; пор.: Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1700. - Арк. 1 (зв.)]).