Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Улещена Маріка не змогла стримати задоволеної усмішки.
— Ви дуже милі, пане Стоїчков, дякую… До речі, я думала, що зараз ви в поході. Мій брат Стеніслав казав, що ви вирушили разом з князем Далмаційським до Данузвара.
Анте Стоїчков похитав головою:
— Ти хибно зрозуміла свого брата, князівно. Гадаю, Стеніслав мав на увазі мого онука з таким самим ім’ям. Я вже застарий для ратних подвигів. Ми, діди, здебільшого розв’язуємо війни, а воювати змушуємо молодих. — Сказавши це, він розвів руками, мовляв, нічого не вдієш, таке життя. Потім звернувся до княгині: — Ну, то гаразд, Зарено. Мабуть, мені час іти. Я й так засидівся в тебе.
— Ні, не йдіть, — втрутилася Маріка. Це рішення вона прийняла імпульсивно, але була впевнена в його правильності. Так чи інакше, їй доведеться повторити свою розповідь перед Радою; а якщо зараз при їхній розмові буде присутній Стоїчков, то княгиня Зарена не стане вдаватися до зайвих розпитувань про стосунки своєї сестри з сером Генрі МакАлістером, чого Маріка дуже хотіла уникнути. — Прошу вас, пане Стоїчков, якщо можете, залишіться. Те, що я хочу розповісти, стосується не лише нашої сім’ї, а й усього нашого роду. Ви, як Голова Ради Дванадцяти, маєте дізнатися про все негайно.
На ці слова тітка Зарена і Анте Стоїчков аж сторопіли.
— Маріко… — першим оговтався Стоїчков. — Тобто, князівно…
— Будь ласка, називайте мене на ім’я, — запропонувала Маріка. — Адже я вам годжуся в онучки. А на ваше невисловлене питання відразу скажу, що Стен ні в чому не винен. Про Раду я довідалась не від нього.
— А від кого? — озвалася княгиня.
— У певному сенсі від мами, — відповіла Маріка. — Та спершу присядьмо. Моя історія не буде короткою.
Розділ 13
Обидва сонця вже сховалися за обрієм, і долину почали огортати сутінки. Кейт сидів у кухні біля відчиненого вікна, палив сигарету й пив каву, проганяючи рештки сну. Щойно він проспав вісім годин поспіль, але, через значну різницю в плині часу, на Землі йшла лише третя за Ґрінвічем.
Допивши каву, Кейт пройшов до кімнати, де знаходився портал, увімкнув свій ноутбук і вставив у гніздо сканера кристал з останніми записами показів детектора. Поки спеціальна програма аналізувала одержану інформацію, Кейт уважно стежив за порталом, готовий за найперших ознак його активації швидко сховати кристал і стерти з пам’яті комп’ютера всі дані.
Проте цього разу непрохані гості, що мали звичку з’являтися в найневдаліший час, не завітали. Нарешті комп’ютер завершив аналіз і видав результати. Кейт ознайомився з ними, тихо мугикнув і знизав плечима. Нічого іншого він і не чекав. Маріка завжди користувалась одним-єдиним шляхом, що вів до кабінету її особистих покоїв. Цей шлях він знав і без нового кристалу.
Кейт знову сходив на кухню і приготував собі ще чашку кави. Він з дитинства неполюбляв чай і часом дивувався своїм співвітчизникам, що були просто схиблені на цьому напої.
Повернувшись із кавою до кімнати з порталом, Кейт улаштувався за ноутбуком і взявся до справи, яка за останній рік стала для нього звичною і майже буденною. Він акуратно зіпсував записи на кристалі, щоб наступного разу видати їх за нові. На щастя, доктор Смирнов, розробник детекторів, вважав зайвим фіксувати дату та час нуль-переходу. В перших детекторах ця функція була присутня, що дуже ускладнювало Кейтові роботу, але в наступних моделях від неї відмовилися.
Між тим стрілки годинника повільно наближалися до третьої ранку. Кейт ретельно знищив усі сліди своєї роботи на комп’ютері, потім видобув з кишені Ключ і підступив до порталу.
Процес його активації потребував набагато більше часу та зусиль, ніж аналогічні дії з Брамою. Додаткова складність полягала ще й у тому, що Кейт встановлював зв’язок з порталом з іншої мережі, яка функціонувала трохи інакше, ніж телепортаційна мережа Послідовників. Кейт був гуманітарієм, а не технарем, і тому свого часу згаяв аж шість з половиною місяців, щоб відповідним чином налаштувати свій Ключ і під’єднатися до мережі Конорів. Будь-який досвідчений Послідовник з технічною освітою впорався б із цією задачею протягом кількох днів; проте ніхто з Послідовників не володів інформацією, яку мав Кейт.
За десять хвилин шлях було відкрито. Кейт, поклав Ключ до кишені, оглянув кімнату, щоб востаннє пересвідчитися, чи не залишив після себе нічого підозрілого, і вже збирався ввійти під арку, аж раптом…
За його спиною почулося тихе скрипіння дверей і одночасно пролунав спокійний голос: