Темна вода

— Подобаються тобі мої донечки? — запитав Шалига глухим, ніби утробним голосом, і Мельник помітив — губи його при цьому не ворушаться. Він справді наче говорив черевом.

— Д-донечки?

— Донечки, — дід сильніше стиснув його за плече. — Я їх так називаю. Вони давно тут живуть і все ніяк не одружаться. А вони ж молоді, їм заміж пора.

— Заміж?

— Чим погані? Все вони тут маються, нареченого собі шукають. Іди до них, іди, — дід пустив плече і розчепіреною правицею підштовхнув Мельника ближче до берега. Той позадкував і опинився біля самого краю води. Дід усе насувався, і Віталій відчув — зараз це чудовисько просто зіштовхне його в затон. Та враз дід зупинився і посміхнувся, показуючи повен рот ікол.

— Ви... чого?

— А ти — чого? Хто ти і для чого прийшов сюди, порушувати спокій цього тихого місця? Агов, дівчата, жених прийшов!

Русалки тут же виринули з води, обступили Мельника і завели довкола нього свій традиційний хоровод. Він не мін роздивитися ані їхніх тіл, ні їхніх облич. Бачив тільки довгі чорні та русяві коси, які метилялися з боку в бік, коли дівчата трусили головами, захопившись грою.

— Досить, досить! — зупинив їх дід жестом руки, і вони справді зупинилися, розірвали коло, стали рядком. — Подобається вам жених?

— Подобається, тату! — в тон відповіли вони.

— Тільки він один, а вас багато. Кому вибирати?

— Йому вибирати, тату! — пролунав стрункий хор.

— Ну, тепер гляди, — старий погрозив Мельнику скрюченим пальцем. — Дивись мені, вибери собі гарну дівку і скажи, чи зможеш жити з нею вічно.

— Вічно? — перепитав Віталій, ще нічого не розуміючи.

— Вічно, — кивнув старий. — Вони живуть під водою, і кого б ти не вибрав, вона забере тебе з собою. Ти назавжди залишишся тут, на Тихому Затоні.

— А... якщо я не хочу?

Дівчата присіли, обхопили голови руками і заголосили. Від їхнього крику різонуло вуха. Старий спохмурнів.

— Значить, тобі не подобається жодна з твоїх наречених? Ти дуже образив їх, чоловіче. Доведеться викликати їхнього сторожа. Ти спиш там, сторож?

Позаду Мельника забурлила вода, наче чайник на плиті кипів. Відскочивши вбік, він озирнувся. Темна вода справді парувала. Просто з пари на берег сунуло справжнє чудовисько з людським тулубом, щучою головою та вузлуватими кігтястими лапами. Паща ходила ходором, ряди гостреньких зубів блищали при місячному сяйві. Русалки з криком забігли за спину сторожа, а той уже простягав лапу до Мельника. Віталій сахнувся, позадкував, але наштовхнувся спиною на старого. Той міцно стояв на ногах, закриваючи порушнику спокою останній шлях до відступу.