Темна вода
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-2961-01-1
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Темна вода». Краткое содержание книги:
На користь цього припущення — знову ж таки наявність у компанії Колі Череди. Перша жертва, той самий власник імпортного човна, був не місцевий. Череда знав це, тому дав „добро” на привласнення човна і вільне користування ним. Адже раз ні в кого з місцевих такого примітного човника немає, то в очі він тут кидатися не буде.
Далі можливі варіанти. Перший — цуценятам просто сподобалося вбивати. Вони понюхали крові, їх за це не посадили, і вони відчули азарт. Мельник знав, як це буває, особливо — з такими потенційними відморозками. Тому всіх інших вони могли вбивати просто так, зі спортивного інтересу. Другий — свідків їхньої діяльності справді виходило дуже багато. Як не ховайся, а мужики-рибалки все одно вирахують злодіїв. Тим більше, що почалися вбивства козубських жителів — обидві останніх жертви могли просто впізнати Колю Череду.
Нарешті, нещасного Кулакова вони вбили із особливою жорстокістю, бо цей блаженний вже не раз траплявся на їхньому шляху і не просто траплявся, а вистежував компанію. Тут уперше з’являється холодна зброя — ніж для коління свиней. Трупи вони або скидають в Десну і віддають на поталу течії, або самі буксирують подалі від Тихого Затону.
Подібну версію можна прийняти в розробку навіть без натяжки. Аби не згадана вже обставина: ніж-колюн прохромив наскрізь уже мертве тіло Антона Кулакова.
Для чого тикати ножем трупи? Нема куди лють дівати? Може, вони тренувалися таким чином і далі збираються орудувати ножем уже по живому... Але ж у них пістолет є, могли б застрелити. Все одно на затоні постріл ніхто не почує, а послати кулю в людину декому навіть цікавіше...
Чи справді в темній воді щось живе?
Щось, що вимагає людських жертв...
Мельник гнав від себе думки про різних потвор та примар. Ясно сказано — тіло Кулакова волочили від того місця, де він ховався, до води. Раз щось може волочити людину, значить, це щось уже матеріальне. А примари, як всякий знає, не матеріальні. Раз в чогось є плоть, значить слід припускати: в воді живе не щось, а хтось.
Але хто, який Іхтіантдр[4] може жити в Тихому Затоні?
Ольга не могла відповісти на це запитання. Власне, Мельник прикинув це, тому вирішив поки що не знайомити її з ходом своїх думок. Він узагалі ніколи не допускав до участі в розслідуванні сторонніх, не питав їхніх думок. Тим більше, що про його справжню роль у цій дивній історії ніхто на базі „Метеор” не знав.
У всякому разі, Мельнику дуже сподівався на це.
Він відчув, що готовий заснути, лише після того, як у голову прийшла проста і логічна думка — подивитися своїми очима на місце скоєння всіх злочинів. Тобто, особисто прогулятися на Тихий Затон.
Бажано в той час, коли там з’являються привиди.
З дідом Іваном удалося домовитися на диво легко. Мельнику здалося, що вчитель-пенсіонер відверто нудьгує. Власне, тому він, мабуть, без зайвої підозри поставився до повторного візиту „сценариста” і його проханню поїхати з ним уночі на затон, аби проникнутися духом цього місця. Дідусь навіть помітно пожвавився — все ж якась пригода, якась подія в розміреному та нудному житті сільського пенсіонера з вищою освітою.
Вирушили, коли почало сутеніти.
До того часу Мельник цілий день нудився, тинявся пляжем, купався, засмагав і навіть якось мляво реагував на товариство Ольги. Та, в свою чергу, відчувала — щось діється, але не особливо вникала в ситуацію. Обмовилася лиш: досі не відійшла від загибелі Кулакова, далі вважає себе частково винною в цьому, і взагалі — хоче скоро їхати звідси за прикладом подруг. Правда, натякнула білявка, стримує її лише його, Віталікова, присутність. Навіть готова ризикнути і спробувати все „по-серйозному”. На це Мельник тільки плечима знизав — жінки в нього вже були і благополучно кидали нестабільного мента. Однак вирішив не заважати Ользі — нехай спробує.
Але не тепер. Коли він зібрався плисти на Тихий Затон.
Дід Іван порадив саме сплавати туди. Берегом довго обходити, машини ж немає. По воді вони значно зріжуть шлях. До того ж, хитро посміхнувся він, так цікавіше. Є потрібна атмосфера. Мельник не сперечався: водою так водою. Тільки ж човна нема...
4
Іхтіандр — персонаж популярного радянського фантастичного роману Олександра Бєляєва, людина із акулячими зябрами, яка могла жити на суші та під водою.