Темна вода

До річки йшли мовчки. Так само мовчки, перемовляючись лише короткими фраза мами на зразок „бери” і „давай”, спустили на воду човна. На Шализі були рибальські бахіли, він зайшов у воду і притримував човен, поки Мельник у своїх кросівках забирався всередину. Потім примостився сам на протилежному краю, але замість маленьких весел, якими зазвичай користуються в таких випадках завзяті рибалки, він витягнув з наплічника якусь алюмінієву трубку, почаклував над цією конструкцією, і ось уже тримав у руках розкладне алюмінієве весельце.

— Нічого собі, — вирвалося в Мельника.

— А ти як думав? Це мені колишній учень подарував. Не хотів мову з літературою вчити. Каже — не треба мені, я інженером буду. А інженерам книжки читати і грамотно писати не потрібно, у них мозок зовсім інакше влаштований. Таки бач, став конструктором. Правда, не в нас — за кордон виїхав, там такі більш потрібні, — говорячи так, Шалига працював своїм диво-веслом, повільно відгрібаючи від берега і вирівнюючи човен так, аби триматися перпендикулярно течії. — Оце приїжджав. Приходив, питався: „Що вам зробити, аби ви побачили, чого я без ваших підметів із присудками досяг?” Ось я таке весло замовив. За півроку з німецького міста Регенсбурга посилку отримав. Там — оця цяцька разом із інструкцією. Інструкція. Ясно, німецькою, мені автор українською переклав і від руки написав. Безграмотно ж написано! Знаєш, він слово „весло” через „и” пише...

Мельник не знав, чи щось треба на це відповідати, тому вирішив промовчати. Так вони перетнули Десну від берега до берега і вилізли, коли довкола вже стояла справжня нічна темрява. Мельника відразу атакували комарі, та ніколи було з ними воювати — дід Іван розпорядився братися за один край човна, сам узявся за другий і вони понесли його до спокійного водоймища. Це місце Шалига назвав тихою Десною.

Тут справді було тихо, пахло болотом і прілістю. З-під ніг сипонули в воду жаби. Чоловіки знову спустили човен на воду, і коли сіли, Мельник відчув — течії зовсім немає. Він попросив у Шалиги весло, та не впорався — човен він його гребних вправ почав крутитися довкола своєї осі, і дід Іван, зітхнувши, забрав весло назад. У його руках воно стало більш слухняним. Човен тихо сунув через заводь просто до порослого кущами протилежного берега, який темнів попереду. Коли до кущів лишилося зовсім недалеко, Шалига попередив:

— Я розвернуся, а ти тримайся міцніше і допомагай.

— Як допомагати?

— Сам побачиш. Темно, так ти руки перед собою тримай. Аби м ні за що не зачепилися, бо човен розірветься — точно звідси не виберемося.

Мельник не встиг здивуватися, як дід Іван кількома гребками розвернув човен, і тепер він рухався кормою вперед. Віталієві лишалося тільки послухати його і виконати наказ, коли човен урізався в кущі.

Мельник закрився руками від гілок і чекав, що вони тицьнуться об берег. Та цього не сталося — човен пройшов крізь кущі і вони опинилися в вузькому проході. Це була якась невеличка протока, котра, як зрозумів Віталій, вела до Тихого Затону.