Темна вода
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-2961-01-1
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Темна вода». Краткое содержание книги:
Щойно вони дісталися пірсу, як пляжники разом утратили до них інтерес. Розбірки, котрі зараз мусили початися між мужиками, лише псували настрій. Якби самовпевнений плавець потонув, довкола відразу ж набіг цілий натовп, причому кожен би радив, як краще відкачувати жертву.
Рятувальник Сергій весь цей час навіть не зрушив із місця.
— Ти придурок? — люто запитав перший рятувальник, штовхаючи Мельника в плече.
— А ти класно плаваєш, — промовив Віталій, відсапуючись. — Розряд є?
— Я, щоб ти знав, майстер спорту. За область виступав свого часу, і міг би взяти золото, якби..., — той махнув рукою. — Тебе це не колише. Якого хріна тебе на той берег понесло? Бахнув і на подвиги, блядь, потягнуло?
— Він не потонув, так я його зараз сам приб’ю, — буркнув за спиною врятованого другий рятувальник.
Мельник став так, аби бачити обох. Перед ним були класичні люди без особливих прикмет. Обидва русяві, приблизно одного віку і однієї статури. Спектакль, розіграний щойно, мусив переконати Віталія в тому, що Заруба найняв на таку роботу не випадкових людей, а справжніх професіоналів. У нього майнула думка, що ця парочка теж щось на зразок охоронців, котрі працюють під рятувальників, а насправді контролюють тут ситуацію і доповідають усе хазяїнові. Одне одному, звісно, не заважало, але фахова підготовка рятувальників справді була на високому рівні. Мельник, чесно кажучи, не був певен, що місцевий рятувальник Серьога настільки ж професійний плавець.
— Ви вже, мужики, вибачте ідіота, — миролюбно промовив він. — Це такий експеримент був.
— Який, на хер, експеримент? Ти зовсім із головою не дружиш?
— Вас мусив попередити Заруба.
— Та попереджав він нас, що ти підійдеш і треба якась допомога. Тільки він не казав, що ти зовсім на голову хворий.
— Добре, я все поясню. Тільки давайте зараз кудись у район „Аврори” відійдемо. З боку це виглядатиме так, ніби я повів вас могорич ставити.
— Ми на роботі не вживаємо, — попередив перший.
— Хто це знає? Он конкурент ваш на посту, — кивок у бік здоровила Серьоги. — Мене Віталій звуть, Мельник прізвище. Давайте знайомитися, чи що.
Рятувальників звали Микола Чабан і Михайло Моруга.
Після розмови з рятувальною командою і узгодження всіх деталей пройшло дві години. Мельник підозрював, що це трошки запізно, та інших варіантів у нього не було. Він не міг відразу по тому бігти до Люди у вагончик. Надто вже на виду опинився, тут треба витримати паузу.
Ближче до вечора в вагончику-маркеті стало трошки людно. Тут товклися в основному мужики, прицінюючись до пива та горілки. Віталій терпляче дочекався, поки Люда відпустить чергового набридливого клієнта, і підійшов до стійки впритул.
— Драстуйте, Людочко...
— О, драстуйте вам! Це вас тут недавно хтось із наших побив?
Нічого собі — новини наче сорока на хвості носить.
— А чому з ваших?
— Тут більше нема кому! — радісно повідомила Люда. — Кажуть, ви до когось у Козуби бігали. Ну, наші хлопці вас десь і перестріли.
— Хто каже?
— А всі!
— Гм, цікаво... Може ви знаєте, хто мене так?
— Ви самі повинні знати. До кого ходили, в тієї і питайте, — настрій у Люди ставав усе кращим. — Вам водки?
— Можна і водки, — Мельник витяг із кишені купюру. — Тільки у нас тут із вами розмова не так давно була. Ну, про рибку...
— Про яку рибку?
— Наче пацани якісь можуть кілька кілограм лящів чи щучок підігнати. Тільки ви казали, наперед замовляти треба.
— Це вам?
— Ага... Ну, не зовсім мені, але я розплачуватися буду. Коротше, замовляю рибу я. Тільки мені таких, крупненьких. Реально?
— Трошки запізно ви сказали. Вам на завтра?
— Якщо вийде.
— Ну, не знаю, — знизала товстими плечима Люда. — Нате вашу водку. А я якщо сьогодні когось побачу, то скажу. Не завтра, так позавтра принесуть. Нормально?
— А що робити? Спасибі вам, Людочко.
Пастка була дуже простенькою. Але Мельник дуже сподівався: ті, на кого вона поставлена, клюнуть на гачок.
Справді, досить займати глуху оборону. Пора починати справжнє полювання.
19. Доброго полювання
Він знову вбив комара.
Мабуть, мільйонного чи двомільйонного. Мельник знав, що цих лютих і набридливих комах тут значно більше, всіх усе одно не перетовчеш. Але від нудьги, втомившись сидіти в засідці вже після першої години сидіння, почав рахувати, скількох кровососів пощастить прихлопнути. На першому десятку безнадійно збився, потім зрозумів — марна це справа. На кожного розчавленого на щоці чи руці комара прилітає не менше десяти нових бійців. Тому облишив дурну справу і машинально бив їх просто так, без ліку.