Темна вода
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-2961-01-1
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Темна вода». Краткое содержание книги:
— Не спи, йолки-палки! — попередив Шалига. Мельник пригнувся. Гілки черкнули по голові, мало не збивши з неї кепку. Виставивши перед собою руки, він відразу наштовхнувся на корч, що визирав з води, інстинктивно відштовхнув його від себе. Від поштовху човен гойднувся, та все ж таки ввійшов у потрібний фарватер. Наступний корч виявився ліворуч. Далі їх було ще кілька. Вони рухалися повільно, дід Іван лише торкався веслом поверхні води і так само намацував краєм весла в непролазній темряві корчі, відштовхуючись від них і не даючи човну зав’язнути.
Куща ставали все густішими, протока серед них — усе вужчою. Несподівано рука Мельника наштовхнулася на стовбур дерева. Вочевидь, це була верба, яка росла просто з води. Човен зупинився, і дід Іван, знавець цих місць, запитав чомусь пошепки:
— Дерево?
— Ага, — так само пошепки відповів Віталій.
— Бери направо, там місця більше. З лівого боку латаття густе по воді, заплутаємося — надовго сядемо.
— А тут глибоко?
— Не знаю, не міряв. Раз дерево росте, значить, дно десь є. Ти менше патякай, не гуляй.
Мельник слухняно відштовхнувся у правий бік. Човен обплив дерево і далі знов почав рухатися у фарватері між корчів. Якась гілка, що висіла надто низько, подряпала Віталію щоку, та він не зважав: його почала захоплювати сама пригода як така. Не важливо, що чекає попереду. Головне — процес: плисти в темряві вузеньким проходом, долаючи різні перешкоди і невпинно просуваючись до кінцевої мети.
Вона не забарилася. Верболіз несподівано розсунувся, дід Іван зробив кілька сильних рухів веслом, і човен виплив із заростів. Уже вийшов місяць, ніч обіцяла бути світлою. У цьому тьмяному місячному світлі Віталій Мельник побачив Тихий Затон.
Він мав форму неправильного кола. Так, ніби його намалювала на білому аркуші паперу маленька дитина. Олівець стрибав у її руці, та вона все ж таки з’єднала краї кола, причому — абияк. На око Мельник не міг прикинути, тим більше — вночі, скільки затон бодай приблизно займає в діаметрі. Але якщо дивитися на темні краї берегів, то не менше п’ятисот метрів. Ураховуючи нерівність берегів, з середини затону відстань до одного берега була меншою, до протилежного — трошки більшою. Місячна доріжка висвітлювала темні плями латаття, абияк розкидані по поверхні темної води. Довкола було тихо, якщо не рахувати комариного писку.
Дід Іван спрямував човна до найближчого берега. Вони врізалися в осоку, і Шалига, розвернувши човен боком, спробував дотягнутися веслом до краю берега. Мельник допомагав йому, хапаючись за очеретини і марно намагаючись підтягтися таким чином до твердої поверхні. Нарешті спільними зусиллями їм це вдалося, і Мельник обережно переступив на глинистий берег, затягнув на нього човна і подав руку Шализі. Той не відмовився, вибрався на тверде і тепер вони разом витягли човен на траву далі від краю води. Віталій тільки тепер звернув увагу, що аж засапався, хоча нічого особливого, такого, що вимагало докладання сильних фізичних зусиль, він не робив. Здається, в кросівки таки набралася вода — в п’ятах щось хлюпало.
У наплічнику старого виявився ліхтарик. Світив він недалеко, але цього виявилося досить, аби знайти підходящу невеличку галявину, затягти туди човна і розпалити в її середині вогнище. При світлі багаття чоловіки поставили намет. Далі Мельник почав ладнати спальник, а Шалига — розкладати біля вогнища нехитру закуску.
Вони присіли біля човна, який перевернули догори дном. Кухлик був один, та в тому, аби пити по черзі, жоден із них не бачив жодної проблеми.
Циферблат Віталієвого годинника показував початок дванадцятої ночі, коли вони спорожнили пляшку під дідові історії. Потім Шалига поліз у намет, а Мельник насилу втрапив усередину спального мішка. Дід виявився правий — комарі зовсім не турбували, хоча й дзижчали під вухом.
Заснув Мельник швидко, щойно голова торкнулася землі.
Прокинувся так само несподівано і невідомо від чого. Ніби хто штовхнув у бік. Дивно — Мельнику здалося, ніби він спав із розплющеними очима, така темрява стояла навкруги. Навіть місяць кудись заховався, хоча небо над верхівками дерев було рясно всипане зорями. Попри це довкола на відстані простягнутою руки було темно.
Вогнище догоріло, в ньому ледь жевріли вуглинки. Мельник спробував спати далі, повернувшись на інший бік, та сон чомусь не йшов. Тоді він вибрався зі спальника і мерзлякувато потер себе руками за плечі. Тут про себе нагадав сечовий міхур, і Віталій нарешті зрозумів, що його розбудило. Відійшовши далі під дерево, він помочився, підтягнув штани і, прихилившись до стовбура, закурив. Голова трошки паморочилася, але все це — від прийнятого на груди півлітра міцного алкоголю. Цигарка не привела до тями, від неї в роті стало тільки гірше, і Мельник кинув недопалок під ноги, затоптав вогник носаком. Тільки тепер зрозумів — у спальник він поліз взутий. Нічого, коли стільки вип’єш, не таке буває.