Таємниче полум'я цариці Лоани

Проте читав я, не додержуючись логічної послідовності, нехтуючи і датами, і сюжетом, і персонажами. Я стрибав, як цвіркун, зі сторінки на сторінку, потім вертався назад. Іноді я починав із героїв у «Корр’єріно», а потім переходив до коміксів Болта Діснея. А іноді порівнював просякнуті патріотизмом розповіді з історією Мандрейка, що бореться проти Кобри. І саме знову переглядаючи у «Корр’єріно» історію про «Останнього раса[188]» (про героїчного авангардиста Маріо, що бився з расом Айту),я натрапив на картинку, від якої моє серце просто зупинилось і я відчув щось на кшталт ерекції. Хоча ні, радше це щось більш первісне — слабке еротичне бажання. Гадаю, таке відчуття виникає у хворих на імпотенцію. Маріо тікає від раса Айту, прихопивши з собою красуню-білявку Джеммі, чи то коханку, чи то дружину ефіопа, котра нарешті переконалася, що майбутнє Ефіопії у надійних руках чорнобригадників, які принесуть у її країну світоч цивілізації. Розлючений зрадою підступної представниці жіночого роду (яка, однак, навпаки, вже стала ласкавого і доброчесною) рас наказує спалити вщент будинок, у якому переховується пара втікачів. Маріо і Джеммі спромоглися злізти на дах. Раптом Маріо зауважує величезну азалію. «Джеммі, — кличе він, — міцно хапайтеся за мене і заплющіть очі».

І кому ж спаде на думку підозрювати героя у лихих намірах, особливо у таку мить. Утім, на Джеммі, як і на кожній героїні таких коміксів, лише майже прозора туніка, подібна до пеплума[189], що спадає з плечей на спину, заледве прикриваючи звабливі груди. Як повідують нам наступні чотири картинки, у котрих йдеться про втечу і наднебезпечне спускання з гігантського молочаю, пеплуми, а над усе шовкові — це такі речі, знаєте ж бо, вони неодмінно задираються спочатку вище кісточки, а потім вище литки і аж до стегна. Але якщо жіночка до того ж учепилася за героя і тремтить від страху, тоді що ж — обійми обов’язково стають гарячими й міцними, а її щока, зважте, обов’язково надушена, торкається його спітнілої потилиці. І ось на четвертій картинці Маріо, вчепившись за гілку, думає лише про те, як би не впасти і не втрапити у лапи ворога, а Джеммі, вже цілком певна у безпеці, зістрибує вниз, нижня частина туніки немов розривається, оголюючи ніжку аж до коліна і демонструючи світу витончену, тендітну і струнку литку на шпильці, тим часом як інша, права ніжка оголюється лише до кісточки. Одначе, позаяк дівчина кокетливо згинає ногу в коліні під прямим кутом до звабливого стегна, туніка (мабуть, від повіву вітру) волого облягає її, спокусливо підкреслюючи принадні обриси її, каліпігійський вигин і стрункість прекрасної ніжки. Неймовірно, невже художник не зауважив, якої еротичної напруженості набувають його малюнки, в яких він, безперечно, рівнявся на подружок-спокусниць Ґордона, що за будь-яких обставин носили вузесенькі сукні, котрі тісно облягали тіло й були щедро всипані дорогоцінним камінням.

Важко сказати, чи це була найеротичніша картинка мого життя, але вона, поза всяким сумнівом (якщо зважити на те, коли був надрукований цей «Корр’єріно», — 20 грудня 1936-го), була найпершою. Звісно, не можу з певністю згадати, чи відчував я в чотирирічному віці щось схоже на фізичний поклик, сором’язливе сполум’яніння, чи завмирало у мене дихання від захоплення. Але напевно можу сказати, що ця картинка вперше відкрила мені світ жіночої зваби, тож постає питання, чи так уже невинно, як перше, я відтоді припадав до матінчиних грудей.