Таємниче полум'я цариці Лоани
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2012
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-03-5984-0
- Переводчик: Юлия Викторовна Григоренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Таємниче полум'я цариці Лоани». Краткое содержание книги:
Я почав гортати й інші альбоми, раз по раз відчуваючи, як з кожною сторінкою розгоряється в мені таємниче полум’я. У тих альбомах я зустрів героїв, про яких мені ніколи не розповідали мої шкільні підручники. Про Чіно та Франко[182], що прочісували джунглі вздовж і впоперек. Герої в пастельних тонах і блакитненьких сорочках «Патруля Слонової Кістки», що мають наглядати за непокірними племенами, але над усе — заважати пройдисвітам-торговцям, що продавали рабів і слонову кістку й експлуатували колоніальний люд (які ж ці білі негідники, так кривдити гарних чорношкірих людей!), про захоплюючі сафарі на носорогів і гонитви за торговцями. І, дивина, з гвинтівок вилітало не таке знайоме «bang-bang» чи хоч би таке рідне італійське «рит-рит», а якесь невідоме «crack-crack». І те «crack», мабуть, так ясно викарбувалося у найвіддаленіших тайниках моїх лобних доль, які я так волів відімкнути, що озивалися в мені незвичайною обіцянкою, перстом, що вказував мені шлях до геть інших, нових світів. І знову це були радше не образи, а лише звуки. Чи краще сказати — їхнє буквене вираження, що спроможне подарувати мені відчуття, що я натрапив на слід, котрий повсякчас розтавав переді мною:
Arf arf bang crack blam buzz cai spot ciaf ciaf clamp splash crackle crackle crunch deleng gosh grunt honk honk cai meow mumble pant plop pwutt roaaar dring rumble blomp sbam buizz schranchete slam puff puff slurp smack sob gulp sprank blomp squit swoom bum thump plack clang tomp smash trac uaaaagh vrooom giddap yuk spiff augh zing slap zoom zzzzzz sniff...[183]
Звуки. Геть усі вони поставали перед моїми очима, коли я перегортав сторінку за сторінкою. Я з дитинства звик до flatus vocis. У низці звуків раптом почулось мені «ч-ш-ш-и-к». І ось чолом моїм покотилися великі краплини поту. Я поглянув на свої руки — вони тремтіли. Але чому, що трапилось? Де я міг прочитати про цей звук? Чи це був навпаки, єдиний почутий, а не прочитаний мною звук?
Я заспокоївся, почувався майже як удома, гортав сторінки про «Людину у масці» — черговий безталанний герой поза законом, зодягнений у майже гомосексуальні червоні панчохи. На обличчі — маска, крізь яку видніються лише білі-білі, дещо здичавілі білки очей без зіниць, від чого герой здається ще загадковішим. Не дивно, що з любові до нього майже збожеволіла красуня Діана Палмезі. Вона потай приходила, аби подарувати йому свій цілунок, відчуваючи, як тремтить його мускулясте тіло під трико, котре Маска ніколи не скидав (навіть коли часом у нього влучала куля, і побратими з диких племен майстерно накладали йому пов’язку все на те ж таки трико, яке, до всього, було, вочевидь, ще й водонепроникним, зважаючи, як облягало воно тіло героя, коли той виходив з охоплених полум’ям вод південних морів).
А як зачаровували ті нечасті цілунки, бо ж Діану повсякчас щось відволікало: чи якесь непорозуміння, чи каверзи суперника, охопленого пристрастю, чи якісь інші термінові справи, які часто бувають у прекрасних красунь-чужоземок, що подорожують світами. А він, стражденна душа, не міг взяти її за дружину, бо навіки зв’язаний прадавньою клятвою і приречений до скону виконувати свою місію: боронити племена бенгальських джунглів від злодіянь індійських піратів і білих любителів диких пригод.
І хоч опісля прочитаного, а іноді й одночасно з цим мене навчали, як підкорити цих диких і жорстоких ефіопів, на цих сторінках я нарешті зустрів героя, що по-братньому жив серед бандарських пігмеїв, відбиваючись пліч-о-пліч з ними від лихих колонізаторів, а Ґуран, бандарський шаман, був набагато освіченіший і мудріший за непривітних, мерзенних блідолицих осіб, котрих він допомагав подолати не як вірний вояка дубатів, а як повноправний партнер цих чулих і добросердечних поборників справедливості.
Були й інші герої, які, втім, не здавалися мені такими вже революціонерами (так я тепер гадаю, аналізуючи розвиток своєї політичної свідомості), як-от чаклун Мандрейк, що хоч і ставився до свого чорного слуги Лотара по-дружньому, все ж таки радше використовував його як особистого охоронця і свого вірного раба. Але навіть Мандрейк, що боровся з поганцями, використовуючи свої магічні витівки, перетворюючи пістолет лиходія на банан, був, врешті, людиною шляхетною, без усіляких там чорних чи червоних мундирів, завжди бездоганний у своєму фраці та циліндрі. Ще одним шляхетним героєм був Агент Х9. Він не ганявся за ворогами режиму, а боровся з лиходіями і баронами-злодіями, захищаючи чесних платників податків. Завжди ошатний, у френчі, сорочці й краватці, з витончено мініатюрним револьвером, з яким навіть виряджені у шовкові сукні з пір’ям на шиї біляві панянки з найсвіжішим і найбездоганнішим макіяжем мали навдивовижу елегантний вигляд.
Це був зовсім інший світ, що паплюжив мою мову, зводячи нанівець усі намагання шкільних учителів навчити мене милозвучної літературної, позаяк переклади цих коміксів на італійську були небачено незграбними (Мандрейк казав: «Це — королівство Сакі...» Якщо не помиляюсь, він міг би причаїтися десь у кущах, підслуховуючи... а на одному з перших випусків «Мандрейка» на обкладинці взагалі красувалося «Мандраке»[184]). Хоча який йому грець? Цілком очевидно, що на сторінках цих безграмотних альбомів я знайомився з героями, що геть різнилися, від тих, що пропонувала мені офіційно насаджувана культура. І, може, саме завдяки цим неоковирним (але таким захопливим!) виданням з незвичайно яскравими малюнками я вперше отримав незаанґажоване уявлення про те, що є Добро, а що — Зло.
Але й це ще було не все. Просто поряд з попереднім стосом лежало все зібрання «Золотих альбомів» з першими пригодами Тополіно. Дія відбувалася явно в чужій країні (хоча чи міг я в такому юному віці відрізнити маленьке італійське місто від великого американського мегаполіса?). «Тополіно і ватага водопровідників» (о, яким же неймовірним мені видавався пан Тубі!), «Тополіно та горила Спектр», «Тополіно у будинку з привидами», і ось нарешті «Тополіно і скарб Кларабелли», точнісінько такий, як і міланське перевидання, але в кольорах вохри і каштана, «Тополіно — спецагент» — про те, як мишеня вступило до Іноземного легіону, але аж ніяк не через те, що Тополіно став військовим чи головорізом, а тому, що за своїм громадянським обов’язком погодився протидіяти міжнародним шпигунам. В Іноземному легіоні на нього чекали наднебезпечні, неймовірні пригоди, де на нього полював підступний Ґрілло Ґріфі і хитрун Дерев’яна Нога: Тополіно молодець, у пустелі, у пустелі він зустріне свій кінець...Але найулюбленішим (принаймні найзахапанішим) був альбом «Тополіно — газетяр». Неймовірно, як за часів фашистської цензури умудрилися надрукувати дитячий комікс про свободу преси. Втім, мабуть, цензура не вважала дитячі історії про тваринок достатньо правдоподібними, а тому — цілком безпечними. Цікаво, де я почув вислів «це сила преси, маленька, і тут нічого не вдієш»?[185] Та, певно, я почув це набагато пізніше. А тим часом Тополіно, хоч з грошенятами у мишки сутужно, піднімає на ноги свою власну газету «Луна світу»[186]. І хоч перший номер виходить у світ зі страшенними друкарськими ляпами, мишеня й надалі безстрашно друкує на сторінках свого видання all the news that’s fit to print[187], навіть попри те, що безсовісні бандюки і корумповані політики намагаються будь-що знищити його газету. А чи розповідав мені хтось до того про вільну пресу, що може вистояти проти будь-якої цензури?
Та деякі загадки мого божевільного дитинства починають розвіюватися. Отже, читаючи шкільні підручники, я водночас з тим читав і комікси, і саме на їхній основі складалася моя суспільна свідомість. Тож, безсумнівно, саме через це я й зберіг ці скалки з дитинства, навіть у повоєнні роки, коли мені до рук потрапили американські комікси (вочевидь, завезені солдатами), що мали яскраві, кольорові додатки з історіями про інших героїв, як-от недоумкуватий, але чесний Ліл Абнер і зразковий поліціянт Дік Трейсі. Гадаю, наші повоєнні видавці не насмілювалися видавати такі образливо-модерністські, чи як називали це фашисти — «дегенеративне мистецтво», комікси.
182
Італізовані герої американського коміксу про Тіма Тайлера («Талан Тіма Тайлера»).
183
Англійські звуконаслідувальні слова.
184
В оригіналі Mandrake — Mandrache. Другий варіант і зображений на малюнку.
185
Цитата з американського фільму 1952 року «Крайня межа».
186
Гра слів: італійською «луна» — «есо».
187
Усі новини, що згодяться на шпальти (англ.).