Аналітична історія України

Цей, без емоцій та суто науковий аналіз життєвого шляху поета, що купив собі земне існування за ціну зради самого себе, — сприймається як символ. Поготів сам В. Стус на той час давно зробив свій власний вибір та ніколи не зраджував себе.

Василь Стус, як до речі й Федеріко Гарсіа Лорка, — не був революціонером чи політичним борцем. Не він створював альтернативу, не він ставив перед вибором. Він був, насамперед творцем, для якого на першому плані була національна культура, її історія та процес її творення. Борцем його зробила зграя невігласних, але фахових злочинців, тупа як безглузда, що вбачала загрозу для своєї монополії на владу вже в самому порушенні будь–яких інтелектуальних інтересів. Була владою антиінтелектуальних невігласів. Їх плідна діяльність по деінтелектуалізації та дегуманізації суспільства, як ми це вже відмітили вище, — дає про себе знати й сьогодні. Не в стані самі в чомусь відрізнити супу від помиїв, комуністичні партфункціонери ганили та переслідували все, що здавалося їм підозрілим, все, що носило на собі відбиток таланту або інтелекту. Поготів же, національної культури, — «націоналізм!»

Федеріко Гарсіа Лорку розстріляли без суду та слідства в серпні 1936 фалангісти Франко неподалік рідної Ґранади. Василя Стуса ганяли по судах та слідствах аж поки той не загинув за не до кінця з’ясованих обставин у Пермському таборі нелюдського режиму, призначеному саме для таких як він; це сталося на початку вересня 1985.

Дивно різними були їх шляхи та долі, цих двох великих поетів, але як же дивно багацько спільного є у них, від сільського походження й особистих рис характеру, та аж до найсуб’єктивнішого — засобів поетичного виразу. Наш поет добре знав та високо цінував свого попередника — про це свідчить його інтерес до перекладів Федеріко. Про це ж саме свідчить короткий (десь на сім десятків рядків) нарис «Гордість Еспанії» (теж там, т. 4, с. 229) написаний з нагоди 30–річчя вбивства поета. Свої критичні нариси В. Стус писав радше мовою науковця, втискуючи до тексту якнайбільше інформації, та цей нарис дає для розуміння єства Гарсіа Лорки чи не більше ніж інші розлеглі дослідження. Він визначив Федеріко Гарсіа Лорку як гордість Еспанії; що ж, а для нас Василь Стус був та полишається, так само, гордістю України. Але, ця тема ще очікує на своє повне розкриття.

Переслідувати та карати поетів — то є історична традиція Росії, опробувана ще на початку позаминулого століття на Тарасі Шевченко. Його теж відправили до солдатчини, на казахстанське заслання, щоб не був надто розумний. До цього, йому заборонили робити саме те, на що створив його Бог — писати та малювати. Отже, цим Ніколай І розписався в тому, що російські «самодєржці» були не лише тиранами, але ще й звичайною хамлотою, темною та невігласною. Невігласнішою від власних рабів. Але, віддамо їм і належне, Шевченка не запроторили до «острога» (прототип пізнішого совєцького концтабору) або не вбили. Бо, все це неподобство не виникло на порожньому місці, особиста диктатура Сталіна або Брєжнєва не виросла з якоїсь там мітичної «діктатури пролєтаріата», якої ніколи й ніде у світі не існувало, а виросла — прямо та безпосередньо — із російського самодержавства. Так само, як їх головна опора; адже вся лінія — ЧК, НКВД, МҐБ, КҐБ, — то лише плоть від плоті «царской охранкі». На користь якої трудилося свого часу й чимало більшовиків; починаючи від Лєніна зі Сталіним.