Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Отже, класичне землеробне суспільство це увічнення рабства всередині країни та імперіалізм назовні. А тому й стрижнем та сенсом історії в усі часи була боротьба між свободою та імперіалізмом. А саме тому з остаточним упадком Монгольского каганату – й починається нічим не обмежена експансія й формування найбільш злоякісної в історії рабовласницької імперії. Втім, як і спалах імперіалізму в Європі з епохою Великих Відкрить. А весь подальший хід історії – то вже боротьба поміж її окремими імперіалізмами, або національно- визвольна боротьба проти них.
Підкреслимо, що така геополітична концепція єдино, щось і в стані пояснити нам у заплутаному ході європейської історії, частиною якої є історія України. Хоч на неї (не так усе просто) накладаються численні культури та духовні нашарування. Саме з ними, теж не без цікавих подій. Візантія хоч і перемогла Гунський каганат (щоправда уже під аварами) у великій війні 610 – 629, але не в стані була надбати від нього навіть територіальних здобутків. Їй, цьому ницому реліктові римського імперіалізму, успішно протиставилося на землі й на морі, навіть підупале Київське князівство. Але, що ж, вона не знітилася та перемогла його духовним імперіалізмом, духовною отрутою. Підкоривши собі без війни та запроґрамувавши духовну (а значить і соціальну) відсталість сходу Європи набагато століть уперед. Але повернемось до нашої ранньої історії.
З початком нашої ери аґресія рабовласницької Римської імперії наштовхується на опір вільних народів Ґерманії та Скитії та наступне півтисячоліття пройде під знаком їх боротьби. Вона відчутно підсилюється зі створенням по ґото–гунській війні 375 Гунського каганату зі столицею в Києві та великою міґрацією народів України в межі Європи, зокрема до Римської імперії (так зване переселення народів).
Скасування Західного Риму 476 було прямим наслідком європейських воєн Аттіли (434- 453). Відгукнулася ця епоха й на сході, утворенням великодержави волзьких фінів, угрів та тюрків – Булгарського каганату, що 490 мирно відокремився від Гунського каганату в Україні.
На черзі стояв Східний Рим (Візантія) – так само імперіалістичний та рабовласницький, але… Велика війна 610–629 покінчилась не на користь Гунського каганату, в якому на той час (з 568) перебрали владу аварські кагани, — Східний Рим вистояв.
На всьому цьому періоді ми простежили, як чиєсь заперечення (або навіть викривлення) загально людских цінностей – неодмінно викликає непримиренні конфлікти поміж народами. Коли й війна стає ліпшою від будь- якого миру. Бо лукавлять ті, що твердять ніби війни нічого не вирішують: вирішують, та ще й як добре, часом, і назавжди. Без ґотських воєн 250–278 Рим міг би не зупинитись на Дакії, та з ним уже не покінчили би й війни Аттіли. Закінчись зловісна війна 610 – 629 поразкою Візантії, і сьогодняшний світ навкруги нас порізнювався би від існуючого – як небо від землі.
Впродовж VI-VIII ст. відбувається в загальному злиття людей України до єдиного народу з єдиною мовою, яка викриває, щоправда, трьохскладову лексіку. З тих часів візантійські ромеї припиняють розрізнення окремих народів України, іменуючи їх збірно – слов’яни. Далеко потім ця назва буде узагальнена та розповсюджена на сусідні з Україною народи, що розмовляють схожими мовами. Бо Гунський каганат мав свого часу немалі терени, не обмежувався сучасною Україною. З цим співпадає в часі й розпад каганату на західну (Паннонія) аварську частину, та східну київську (Україна). Розселення слов’ян Європою то справа саме Гунського каганату під аварами.
Саме ця обставина – що ми народилися як нація внаслідок злиття трьох етнічних потоків: балтицького (Велика Кимерія), ґерманського (Свитьюд–Скитія) та угро–тюркського (Гунія), — спонукає замислитись. Не над фактом як таким, бо він радше є банальним, одвічно народи виникають з інших народів та нікуди не зникають, розчинюючись в якихось народах. А радше над тим — а що ми від них були успадкували? Однак, це є непочатий домен наукової цілини, та не будемо на разі до нього заглиблюватись. Обмежимося лише тим, що тут безпосередньо кидається у вічі, як же цікавим спостереженням.
Ґоти були, на свій час, чи не вершиною ґерманського світу, спочатку в Скитії, потім і в цілій Європі, та все ґотське у ньому вважалося вищого гатунку: зброя, коні, доблесть… Конунг остроґотів в Італії Теодоріх Великий (493–526) своїм авторитетом вирішував, часом, спори конунгів далекої Ґерманії. Та є й у вищому ступені правдоподібне, що саме прикметник “ґотське” став з часом синонімом “доброго” в німецькій як в англійській мові: gute, good. Але є досить відомою й коротка історія королівства остроґотів в Італії (493–555), яка відкриває нам вищі приклади патріотизму та доблесті, але рівно й приклади підлої зради власного народу на користь імперії (яка й згубила врешті- решт королівство остроґотів), якої не знайти хіба ніде більше. Зради як рясно оплачуваної, так і цілком безкорисливої (!), наскільки можна судити. Зради навіть у родині самого конунга Теодоріха. А це мимоволі нагадує нам прецеденти з нашої наступної, вже української, історії. Та з відносин зі зовсім іншою імперією, хоч вона й проголосила себе наступницею Візантії.