Син сонця [uk]

— На чесну прю — можливо. Але є ще такі речі, Карно, як скритовбивство та підступний напад.

— Дварака далеко, — сказав Карна не подумавши, — а з тобою ми друзі… Дурьйодгана побагрянів і хотів мовити щось різке, але стримав себе.

— Ти завжди, друже, — сказав помовчавши, — говориш правду, тож я не ображаюся. Мабуть, я і справді заслужив опінію злочинця. Але Крішні Васудеві не сподобалося би, що його порівнюють зі мною. Чому ти згадав саме за нього?

— Бо він навіть швидше, ніж ти, переступить через закони варни в разі потреби, — відповів Карна спокійно. — я бо впевнився у тому, коли гостював в Індрапрастзі.

— Ну, добре, — зітхнув Дурьйодгана, — збирайся, завтра виїжджаємо.

З пишним обозом Дурьйодгани вирушили, окрім Карни, Дугшасана з Вікарною та князь Шакуні. Останній, щоправда, не одобрював походу.

— Ліс Кам'яка та околиці, - говорив він, — межують з південною Ґандгарою, де князем мій родич, Чітрасена. Ми з ним давні недруги, та й тобі, небоже, я б не радив мандрувати біля його кордону. То такий чоловік, що від нього всього можна очікувати.

— Він не насмілиться, — безтурботно мовив Дурьйодгана, — напасти на нас без об'явлення війни. Особливо нині, коли Гастінапур є потужною силою.

Навіть Карна піддався тій загальній безтурботности та веселощам, які панували серед мисливців. Він не взяв з собою " Віджаю», бо беріг арійського лука для бойових походів, а мав при собі лише два мисливські луки — більший та менший, кілька десятків стріл та незмінний меч.

Обоз посувався поволі — Дурьйодгана бо взяв з собою кількох жон, рівно як і інші його браття. Княгині, вигідно розташовані у башточках на спинах слонів, весело перегукувались. Піднесений настрій в обозі панував аж до самого лісу Кам'яка, неподалік якого і було розбито табір.

Зранку по прибутті чоловіки вибрались на полювання. Лише двоє, у тому числі і Карна, були на колісницях, решта їхала верхи.

Карна звелів візничому звернути вбік і зупинитись на галявині, зарослій деревцями, обсипаними рожевими квітами. Він згадав, що квіт цей зветься «арджуною» і

хмикнув. Зараз воїну не хотілося думати ні про ворогів, ні про битви. Карна зійшов з колісниці і впав у вологу траву.

— Чаті, - мовив розмарено, — як тут гарно, еге ж?

— Звісно, синку, — озвався весело сута, — то ти роздумав полювати?

— Хай цим розважаються сини Дгрітараштри. Після отого випадку з відлюдником мені спротивилося полювання. Зрештою, невеликий подвиг — підбити стрілою беззахисну антилопу…

— А полювання на тигра? — примружився Чаті.

— На тигра — то інша річ… О, послухайте!

З того боку, де лишилися мисливці, почувся гомін, що його Карна ні з чим не міг переплутати — брязкіт мечів, галас, іржання коней…

— Бій! — вигукнув Карна, — Чаті, женіть вперед!