Син сонця [uk]

— Я — Сур'я, Прабатько Аріїв, — мовив прибулець, — і це від мене вам дістались такі палкі душі. Шкода лишень, що часто оця палкість заводить вас на манівці. Ти мав стати рятунком для синів Аріяни, але і Боги бувають безсилі перед долею. Нині я лише можу попередити тебе про небезпеку, що нависла над тобою. На бік твоїх ворогів якраз і стали Боги Бгаратаварші. Серед тих Богів і той, кого називають Індрою, але то вже не є Божество ваших предків. Тут аріїв чують лише грізні Боги цієї землі, і один з них пообіцяв Арджуні, якого признав за сина, знищити тебе.

— Мене? — перепитав Карна, і гордовитий усміх освітив його обличчя, — невже я такий грізний, що сам Індра хоче стати зі мною на прю?

— Боги цієї землі не ходять до чесного бою, — озвався гість, — згадай-но, як вони здолали асурів! Ні, Індра не викличе тебе на поєдинок і не метне громоваджру. Але, якогось дня, до тебе прийде мандрівний брагман і попросить подарунка. За приписами Вед, які ти суворо виконуєш, сину, ти маєш віддати двічінародженому все, що він забажає. А він забажає, дитя моє, мій дар тобі, який ти отримав ще маленьким.

— " Панцир Сур'ї ", — прошепотів Карна.

— Так, сину… Панцир Сур'ї… Твою невразливість.

— Отже, Індра, — мовив Карна, — на боці Пандавів? А ви тоді на нашому боці?

— Нещасне моє дитя, — мовив гість, — як можу я, Прабатько, бути на чийомусь боці, коли всі ви, арії, неправі у цій ворожнечі. Ти чудово знаєш, на що перетворився твій друг Дурьйодгана. Заздрість і жадібність сточили його, наче шашель. Але ж і його супротивники аж згинаються під вагою власних помилок. Ти, сину, один серед них поводився, як-то личить людині. Аби ти не оступився один-єдиний раз, покровитель Арджуни не мав би права випробовувати тебе.

— Драупаді…, - сказав Карна спокійно.

— Так, сину мій… Я винен перед тобою, бо не зміг змінити долю. І тому послухайся попередження, і не віддавай Індрі свого захисту.

Карна склав руки, як до молитви.

— Сьогодні, - сказав, — мені випало велике щастя… Сам Сур'я Світлоликий говорить зі мною! Одного цього досить, аби померти з усміхом. Я люблю вас, батьку, і, якщо я дорогий вам, не змушуйте мене порушувати обітниць. Я не можу не виконати прохання брагмана, бо такому як я не подоба рятувати життя ціною безчестя. Ви ж самі зробили мене таким! Я віддам Індрі свою невразливість, і це прославить мене, а йому буде ганьбою! Добре ім'я дорожче мені, о великий, за земне Існування!

— Подумай ще, сину…, - озвався гість.

— Загину я славною смертю, — вперто мовив Карна, — та можу і перемогти, ба й переможу, напевне! Зрештою, ставши таким, як усі люди, я все одно захищатиму слабких, старих, дітей і брагманів, як-то і личить кшатрію. І збережу свою честь! Хоч би й ціною життя…

Карна відчував тепер жаль, біль і муку, що їх випромінював гість. " Хіба Боги вміють страждати» — подумав, і гість тут таки мовив:

— Вміють, сину… Всі людські почуття — то відбиток наших. І тому я прошу тебе бути обережним. Зрештою, люди домагаються доброго імені і не ризикуючи життям, а слава… Дехто говорить, що слава для загиблого — все одно, що гірлянда на похороні…