Робін Гуд

О, та це ж той самий славний мідник, який шукав Робіна Гуда! Ну як, друже, знайшов ти його?

Знайшов, сто чортів йому в печінки, знайшов! І зараз засвідчу йому всю свою повагу!

Мідл стрибнув уперед, і його яблуневий кийок, як вихор, просвистів у повітрі.

Робін спробував витягти меч, але довго не міг цього зробити, бо весь час доводилось ухилятися від блискавичних ударів кийка. Поки ж він спромігся оголити свою зброю, мідник уже тричі торохнув його по ребрах. Після цього ролі єдиноборців помінялись. Робін Гуд сміливо кинувся в наступ і, вимахуючи блискучим клинком, змусив мідника відступити.

Шум незвичайної битви розлягався луною по лісу, — дерево змагалось проти сталі. У Робіна був чудовий клинок з гартованої криці, який йому подарувала королева, і він гадав, що вмить посіче на друзки деревиняку Мідла. Та яблуневий кийок мідника виявився не менш загартованим і міцним — Робінів меч тільки черкав по ньому, як по залізному ломові.

Невдовзі Робін з сумом переконався, що йому не дістати свого супротивника коротеньким мечем, тим часом як Мідлів дрючок раз у раз боляче цілував йому боки.

Зупинись на хвилинку, міднику! — вигукнув Робін. — Зроби мені ласку.

Буде тобі ласка! — відповів Мідл. — Тільки раніше я повішу тебе на гілляці!

Не дочекаєшся! — відповів Робін, — Сперш я повішу тебе на оцій гілляці!

Але Робін уже досяг своєї мети: заговоривши, Мідл дав йому ту довгождану мить, якої вистачило, щоб блискавично вихопити ріжок і тричі просурмити.

А-а, сто болячок тобі в печінки! — заревів мідник, відновлюючи наступ, — Ти знов за свої старі вибрики! Ну гаразд, я ще встигну з тобою розквитатися! Ти в мене ще натанцюєшся!

Робін знову почав захищатись. Та не встигли вони обмінятися й кількома ударами, як з лісу вискочило десятка зо два йоменів на чолі з Маленьким Джоном і Віллом Пурпуровим. Вони безцеремонно обеззброїли Мідла, скрутивши йому руки, а Робін тим часом сів на землю перепочити.

Невже ти так знесилів, що не можеш стояти на ногах? — мовив до нього Маленький Джон.

Атож, — кривлячись од болю, відповів Робін Гуд. — Цей клятий мідник зіграв чудовий марш на моїй бідолашній шкурі.

Оцей мідник? — здивувався Маленький Джон. — Цікаво! У мене сверблять руки спробувати, чи зможе він те ж саме зробити й зі мною.

Або зі мною, — втрутився в розмову Вілл Пурпуровий, котрий завжди, як і Маленький Джон, був готовий попрацювати кийком.

Та що ви, — засміявся Робін, — я б і сам показав йому, де раки зимують, коли б він дав мені змогу висмикнути з землі деревце. А так шкода було псувати подарований королевою меч об його грубий дрючок і ще грубішу шкіру. До того ж він мав поважну підставу до сварки зі мною. Річ у тім, що в нього був документ з наказом арештувати мене, а я цей документ викрав.

Це по-перше, — перебив його нескорений мідник. — По-друге — дванадцять срібних пенні. По-третє, окраєць хліба, що лишився в мене після вечері. По-четверте, паяльну лампу. По-п'яте, три моточки шпагату. По-шосте, шість справних ключів. По-сьоме…