Робін Гуд

Зима нарешті скінчилась, і від неї не лишилося й гадки. Встигла розквітнути й згаснути благодійна весна. Йшло друге ліго перебування Робіна Гуда в лісі. А королю, шерифу та єпіскопу й досі не вдавалося зловити розбійників, які, гуляючи на волі, набиралися буйних сил. Ватага зростала з кожним днем, поповнюючись відбірними людьми. До неї прилучилися такі молодці як Артур Бленд та Давід з Донкастера, відомий чоботар і заводій на всю округу. Тепер під командою Робіна Гуда перебувало не менше ста сорока чоловік. З них утворилося сім загонів, очолюваних сімома найхоробрішими розбійниками, помічниками Робіна. Лісовики, як і раніш, спорожняли гаманці багатіїв, допомагали бідним, а вечорами бенкетували, ласуючи королівською олениною. Невловимість розбійників доводила сухореброго шерифа Ноттінгема до шаленства.

Цей служака й справді був би втратив свою посаду, якби не помер король Генріх II і його місце не заступив Річард Левине Серце.

Порадившись між собою, Робін Гуд і його друзі вирішили шукати ласки нового короля, заприсягтись йому на вірність і попроситись у королівські лісники. З цією метою до Лондона було послано Вілла Пурпурового, Вілла Стютлі та Маленького Джона. Вони мали насамперед знайти Маріан і через неї передати послання королеві. Проте посланці хутко повернулися з невтішною звісткою. Нового короля в Лондоні не було, він вирушив у хрестовий похід, а з принцом Джоном, його братом, краще не мати ніяких справ, бо це хитра, жорстока й підступна людина. Усе, що становило легку здобич, він прибирав до своїх рук. Не один маєток перейшов у його власність, в тому числі й маєток графа Хантінгдона, батька Маріан, давнього ворога Робіна, який нещодавно помер.

Маріан опинилась у скрутному становищі. Вона не тільки втратила маєток, але й позбулася заступництва королеви. Бідолашній сироті надокучав своїми настирливими залицяннями підступний принц Джон. Бачачи беззахисність дівчини, він замислив викрасти її і відвезти в один із своїх замків.

Робін Гуд і гадки не мав про нещастя дівчини, хоч друзі й переказували йому, що принц захопив Хантінгдонський маєток. Проте доля Маріан весь час турбувала його, і серце Робіна не знало спокою. Він ні на мить не переставав думати про дівчину з дня незабутніх змагань у Лондоні.

Та ось одного ранку на початку осені, коли золотяться краєчки листу і набрякають достиглі каштани, а весь неозорий простір лісу виповнюється пахощами квітів та стиглих ягід, Робін Гуд ішов у глибокій задумі вздовж невеличкої галявки. Незважаючи на те, що думками він був з Маріан, мир і спокій навколишнього світу передались і йому. Табунець оленів, що безтурботно пощипував траву на протилежному боці галяви, не збудив у нього великого інтересу.

Проте за якусь мить ця мирна лісова картина змінилась на його очах. Із-за дерев блискавкою вихопився величезний олень, і купка лагідних самиць з жахом метнулась врозтіч. Оскаженілий звір, змірявши нестямним поглядом розшитий золотом зелений плащ Робіна, нахилив голову і навалом посунув на юнака. Натиск був такий шалений і несподіваний, що Робін навіть не встиг накласти стрілу на тятиву лука. Він стрибнув за дерево і схопився за зброю, а розлючений звір з страшною силою врізався в стовбур і відкотився геть. Дерево здригнулося й обдало Робіна рясним дощем листу.