Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
— Знаю. І все ж у мене були найкращі наміри, коли я в добрий час пропонував кузенові поєднати наші родини.
— Ти зробив це, аби прихилити його на свій бік, а тільки-но він позбувся прибічників, що могли б підсадити його на трон, — ти порушив дане йому слово, — суворо докінчила Катрін. Розпалившись, вона говорила водночас і суворо, й щиросердо. Тільки оце єдине створіння в усьому світі могло промовляти до нього так дошкульно: якби не вона, Анрі так ніколи б і не довідався, що порушив своє слово. Досі це не здавалося йому надто важливим — так, марничка, як і сам Суассон. Справжньою небезпекою був Лотарінзький дім, а тепер нею став дім Габсбургів. Любого кузена можна усунути побіжним словом: «Тобі я віддам сестру». Сказано, і досить. Дворяни-католики саме тоді особливо невідчепно наполягали, щоб Анрі поставив крапку й перемінив віру, бо інакше вони, мовляв, проголосять королем кузена. «Все це діло не варт було сприймати дуже поважно, — знову запевнив себе Анрі.— Бо хіба я міг би отак зовсім його забути? А тепер із нього вийшла зрада. Отак і стаєш справді зрадником».
Сестра кивнула головою: вона читала думки по його обличчю.
— Завжди тільки про свою вигоду, — сказала вона. Вже не суворо, тільки поважно. — Про щастя інших ти зовсім забуваєш — і все ж ти добрий… Тебе називають людяним, тільки забудькуватим.
— Ти ж знаєш, як воно виходить, — промурмотів він. — Допоможи мені, сестричко, — попросив він, певний, що слово «допоможи» більше зворушить її серце, ніж «пробач».
— Що ти маєш на думці? — спитала вона, буцім не зрозумівши, хоча думала про те саме, що й він: про скликання Генеральних штатів у Парижі.
Він пояснив зневажливим тоном:
— Мій розбитий ворог Майєнн вихваляється й розсилає гінців, скликає Генеральні штати — щоб королівство зробило вибір між мною і Філіппом Іспанським. Їм мало програних битв.
— Але королівство може вибрати й графа де Суассона, — повчально зауважила вона. — Він, як і ти, з Бурбонського дому, тільки вже католик.
— Тоді я, їй же богу, покваплюсь перемінити віру!
— Брате! — жахнулась вона. Глибоке хвилювання змусило бідолашну схопитися з лавки, і вона нерівною ходою — тепер виразно видно було її кульгавість — пробігла попід невисокою стіною будинку. З гілки звисав персик, вона зірвала його й принесла братові. Той поцілував руку, з якої взяв плід.
— І все ж, — сказав він, — ми лишаємось самі собою.
— Ти — безперечно. — Сестра прибрала того суворого, але й відстороненого виразу цнотливої дами, з яким вона завжди говорила про його амурні пригоди, та й про власну недозволенну поведінку. — В тебе знов завелась така, що штовхає тебе на все. Не ради Генеральних штатів хочеш ти зректись нашої віри, — заявила вона, хоч це твердження не дуже в'язалося з усім сказаним допіру. — Ні. Але мадемуазель д'Естре досить підняти пальчик, і ти вмить зрадиш нашу любу матусю разом з паном адміралом, та й нас, котрі ще можемо це бачити.
— Габрієль сама протестантка, — заперечив він, щоб по змозі спростити все: адже вона принаймні зустрічалася з пасторами.
Катрін зневажливо скривилась.
— То ж інтриганки, скількох ворогів маєш ти через неї! Я певна — це вона зажадала, щоб ти мене заарештував, і за її наказом я мусила приїхати сюди. — Вона обурено розглядала засмічене подвір'я, курей на ньому. Анрі палко заперечив:
— Про це Габрієль ні словом не прохопилась. Вона цілком розважна жінка й віддана мені в усьому. Зате сама ти злочинно хотіла нашкодити мені, а твій коханець без дозволу покинув військо.
Та її, як не дивно, заспокоїв цей його вибух. Анрі хотів на цьому скінчити, але вона зажадала:
— Далі!
— А чого тобі ще? Твоє одруження означало б для мене смертельну небезпеку, хіба цього мало? Якщо у вас будуть діти, тоді тим убивцям, котрих до мене підсилають, кінця не жди. А я ж усе життя боявся ножа. Я хочу, щоб бог дав мені смерть у бою.
— Братику, любий!
Вона підступила до нього й розкрила обійми, щоб він сперся на неї, і він припав до її грудей, поклавши чоло їй на плече. Очі в неї лишалися сухі — принцеса де Бурбон була не така легка на сльози, як її брат-король. Не мала вона й такої уяви, як у нього, і та небезпека, що нібито загрожувала його життю від її одруження, здавалась їй вигадкою її ворогів. Але тим невигубніше запала їй у серце ця скорботна хвилина, хоча його очі, затуманені слізьми, не прочитали цього на її постарілому лиці.
Після цього Катрін лише нагадала йому про одну давню пригоду.
Бона сталась під кінець його ув'язненя в Луврському палаці і, власне, дала йому поштовх до втечі. Того разу він зустрів свою сестру Катрін у порожній залі зі своїм двійником: те саме обличчя, та сама постать, але все це стало таким разючим тільки завдяки тому, що той двійник був одягнений точнісінько як Анрі, і його сестра спиралась йому на руку так достоту, як завжди спиралась на руку Анрі.