Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя
- Автор: Яхнина Евгения Иосифовна
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Петро Сліпчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя». Краткое содержание книги:
— Похвально, молодий чоловіче, що у ваші роки ви умієте цінувати книгу. — Тут пан Біанкур поглянув на
Жака, і той вперше побачив його очі. Побачив і здивувався.
Очі дивилися на співрозмовника, але, здавалося, не бачили його. А може, навпаки, бачили, та співрозмовник цього не підозрював. Прочитати щось у такому погляді неможливо! Прозорість! Порожнеча!
І раптом Жака ніби осяяло: порожні очі! Ось що означає: порожні очі!
А пан Біанкур вів далі:
— До побачення, пане… пане… молодий чоловіче! — і на прощання обдарував Жака приязною усмішкою.
Ледве стримуючи хвилювання, Жак убіг до контори пана Карно, де Адора працював, схилившись над паперами.
Коли рипнули двері, адвокат підвів голову і, побачивши Жака, привітно усміхнувся.
— З чим завітав, Малюк? — запитав він. — Чого такий схвильований?
Жак не чекав, щоб його запитували вдруге. Він розповів про все, що сталося в кабінеті пана Біанкура.
— Чим же усе скінчилося? — поцікавився Адора.
— От в тому й справа, що нічим. Я домовився прийти ще раз, оскільки я, мовляв, не зробив вибору. Але ж це не зрушило мене ні на крок. Я не знаю, який зв'язок між Біанкуром і Пуайє, чи не родичі вони, бува? Інакше чого б це він сказав, що Біблія родинна. Чого він розсердився? Чому не продає Біблію, в якій робив записи Робер?
Огюста зацікавила Жакова розповідь. Він змушував його повертатися до початку, розпитував про подробиці.
— Так, так… — бурмотів він, похитуючи головою, а Жак часто плутався і збивався, не дотримуючись послідовності у своїй розповіді.
— Здавалося б, мені радіти треба, що я натрапив на якісь сліди, а замість того в мене руки опустилися. Не знаю, що й робити! — закінчив свою розповідь Жак.
— Насамперед не впадати у розпач і не хвилюватися. Давай розмірковувати тверезо. Нам треба з'ясувати, яке відношення має Біанкур до Пуайє. В цьому наше завдання. Ти, як видно, будеш у нього в бібліотеці не один раз. Можливо, тобі пощастить знайти ще якийсь документ, що проллє світло на його минуле. Ти шукав памфлети Фірмена, а замість того неждано-негадано натрапив на сліди його таємниці. І де? У Біблії. Будемо сподіватися, що твої пошуки й далі не будуть безрезультатними. А я допоможу тобі скільки зможу. Переглянемо ще раз папери цього Біанкура.
І Адора заходився длубатися в папках, що лежали купками на столі. Знайшовши те, що шукав, він задоволено всміхнувся:
— Ось, здається, те, що нам потрібно. Як повне ім'я твого Робера?
— Жан-Робер-Еміль Пуайє.
— Ну й повне ім'я Біанкура — Жан-Еміль-Робер. Очевидно, бажаючи позбутись імені Робер, яке з тих чи інших причин було йому свого часу незручно носити, він почав називати себе просто Жаном-Емілем. Але тільки не в офіційних паперах, таких, наприклад, як оці. Коли він повинен довести свої права на наявне в нього нерухоме майно, він підписується всіма трьома іменами.
— А прізвище як же? — з хвилюванням запитав Жак.
— Щодо прізвища, то він десь втратив старе і придбав нове. Таке іноді трапляється з такими людьми, як Пуайє-Біанкур. Від імені свого святого він не відмовляється, бо набожний і вірить, що святі йому допоможуть. А прізвище — це зовсім інше.
Жак подивився на папір, простежив за рядком, по якому водив пальцем Адора. Хоч як він хвилювався, однак помітив, що обітниця, записана в Біблії, і підпис під актом на володіння будинками зроблені тією ж самою рукою.
— Та невже відхилилася завіса таємниці? — У голосі Жака вчувалася і радість, і тривога. — Я не поспішатиму, якщо ви не дозволяєте, та коли б ви знали, як це важко!
— Я знаю, що терпіння найважче дається таким ось молодим, як ти, в яких голова гаряча і кров завжди кипить. Але доведеться тобі таки зачекати, коли ми усе з'ясуємо. А тоді вже будемо думати й про те, як покарати призвідця загибелі Фірмена.
Розділ двадцятий
ТАК НАРОДИЛИСЯ НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ
Інтерес народу до Генеральних штатів безперервно зростав. З першого дня, коли вони відкрилися, у Версаль, де відбувалися засідання Штатів, ішли з столиці натовпи людей, які бажали послухати, як виступають їхні депутати. Серед тих, що йшли до Версаля, було чимало жінок.
Од Парижа до Версаля й назад близько тридцяти п'яти кілометрів, а оскільки у простолюдинів не було ні екіпажів, ні верхових коней, їм доводилося долати цей шлях пішки. Але таким великим було бажання парижан так чи інакше взяти участь в політичному житті, що, незважаючи на труднощі, долаючи втому, люди йшли і йшли, заповнюючи усю ширину версальських вулиць. За розпорядженням короля, третій стан збирався окремо від решти двох. І найенергійнішим і найрішучішим виявився саме той третій стан, яким так нехтував король і який він намагався, як тільки міг, принизити.