Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Фрітьофові вчувався ще грім крижаних торосів, які розтрощують судно, коли він одірвався од сторінок щодонника Де-Лонга, керівника експедиції, що вирушила в Арктику на кораблі «Жаннетта». Погляд його мимоволі пробіг по затишній, світлій каюті. Затримався на зручному кріслі, що стояло біля койки, на великому портреті Єви і Лів на стіні. Ще хвилину він напружено вслухався. Ніщо не порушувало тиші заснулого судна, крім рівного, спокійного дихання товаришів. Тільки час від часу хтось зітхне, захропе або важко перевернеться з боку на бік. Приглушені товстою стелею чулися вгорі розмірені кроки вахтового, що спокійно походжав по палубі.
Від грубки в кают-компанії йшло дрімотне тепло.
Нансен на мить заплющив очі. Просто неможливо повірити і зрозуміти, усвідомити, що тут, де оце зараз дрейфує вмерзлий у крижані тороси «Фрам», якихось дванадцять років тому люди зазнали тяжких мук, що недалеко затонула розчавлена крижаними лещатами «Жаннетта». Громаддя торосів і тепер атакують «Фрам», але судно переможно витримує їхній натиск.
Досі все йшло так, як передбачав Нансен. Під час атаки крижаних торосів заокруглений корпус корабля спочатку ривками, а потім уже плавно піднімався вгору.
Зручно і приємно жилося в теплих, освітлених електрикою каютах. Після того, як спинили парову машину, на палубі одразу встановили великий вітряк, що рухав динамомашину для зарядки акумуляторів. Їжа була смачна, поживна, урізноманітнена свіжим ведмежим м'ясом. Усі працювали охоче. Наукові спостереження й вимірювання провадилися на «Фрамі» так само ретельно, як і в найкращій обсерваторії далекої Великої землі. Вільний час кожен проводив як хотів. Книжок у бібліотеці не бракувало. Один читав, другий писав спогади, інший щось робив у майстерні. Весь екіпаж багато часу приділяв спортивним тренуванням, лижним походам, стрільбі, метанню гирі. Час від часу полярники виходили на полювання. Щоразу за багато накритим столом у кают-компанії лунав безтурботний сміх людей, які добре відпочили, були ситі, задоволені і собою, і своєю долею.
А як було там, на «Жаннеті»?.. Тривога, страх, вода в трюмах, день і ніч тяжка робота біля помп.
На «Фрамі» цілу зиму жодного разу не довелося застосовувати помпи. На самому дні, під помостом машинного відділу, трохи збиралося води. Раз на місяць у тому місці вирубували кілька відер льоду — ото й увесь клопіт,
І знову Нансен мов зачарований схилився над сторінками щоденника.
Після загибелі «Жаннетти» потерпілі дісталися в човнах до невідомих берегів Сибіру. Вони навіть не мали жодної карти цього краю. Звідси Де-Лонг і почав свій останній похід. Похід у безвість.
«П'ятниця, 7 жовтня 1881 р. Наш сніданок складався в півфунта собачого м'яса і чаю, останню дрібку якого ми сьогодні висипали в окріп. Треба пройти сорок кілометрів. Віддаємося на волю бога. Він опікувався нами досі, може, й тепер не покине. Одна рушниця зіпсувалася. Ми залишили її на тому місці, де провели ніч, а поряд поклали записку такого змісту: «Ми, офіцери і матроси із затонулого американського судна «Жаннетта», покидаємо сьогодні вранці цей нічліг і рушаємо в напрямі Кумак-Сурка чи якоїсь іншої місцевості над Леною». Прибули ми сюди 4 жовтня. У дорозі захворів матрос Еріксон. Учора він помер від злоякісного обмороження і цілковитого виснаження під час транспортування. Всі інші здорові, але страшенно потерпають від голоду. Ми з'їли рештки своїх харчових запасів. Пройшли сьогодні за три години близько п'яти кілометрів. Зовсім вибилися з сил, не могли вже більше й кроку ступити. Отаборилися поблизу викинутого на берег дерева. Обід наш складався з двадцяти грамів спирту і чашки чаю. Невдовзі ми рушили далі і дійшли до замерзлої річки. Четверо чоловік спробували перейти її, але крига під ними проламалася. Щоб люди не обморозилися, я звелів розпалити вогнище. Доки всі сушилися, я послав індіанина Алексіа пошукати чогось поїсти. Велів йому далеко не заходити і якнайшвидше повертатися. Але його немає ще й досі. Здійнявся південно-західний вітер, мряка. Далеко на півдні маячать вершини якихось гір. Алексіа повернувся із здобиччю. Він уполював білу куріпку. Ми одразу ж зварили суп з неї, поїли і залізли в спальні мішки. Зійшов місяць уповні. Небо заіскрилося зірками. Бере мороз.