По живу і мертву воду

Полонених негайно вишикували, порахували. Бракувало трьох.

Бахмутов стояв у строю, напівзаплющивши очі. Він був задоволений початком — події починали розгортатися точно за розробленим графіком. Але куди подівся третій? Хто він? Бахмутов напружив слух. Рядами йшло: «Полтавець, Татарин. Слимак». Слимак? Невже він також утік? Цей нещасний, не сповна розуму баптист? Що сталося?

Зникнення Слимака прилило не лише Бахмутова. Те, що втекли Полтавець і Татарин, нікого не здивувало. Але Слимак… Цього ніхто не міг зрозуміти.

Білява Бестія, коли його повідомили про втечу трьох військовополонених, не повірив був, застиг із здивовано зведеною бровою. Як? Учорашнього уроку їм мало? Вони все ще не підкорилися його волі?

Радянські військовополонені, що знаходилися в таборі, здавалися комендантові одноликою масою, чимось подібною до страшного величезного, багатоокого й підступного звіра, охлялого, знесиленого, але все ще готового до стрибка. І коли Еріх Шнейдер, чистенький, рум'яний, напахчений дорогим одеколоном, одягнений у добре припасовану до його фігури есесівську форму, з'являвся за колючим дротом, то він почував себе таким собі бравим цирковим приборкувачем, що безстрашно прогулюється а клітці з левом і навіть не боїться засунути свою біляву голову в страшну, бридку ікласту пащу. Та про ці відчуття гауптштурмфюрер не розповідав нікому, вони були його таємницею так само, як і те, що в юнацькі роки, ще до вступу до військ СС, він мав намір стати приборкувачем диких звірів у цирку й був змушений відмовитися від цієї ефектної кар'єри після одного неприємного випадку. Одним словом, він виявився боягузом, і коли йому потрібно було ввійти самому без наставника в клітку з дикими звірами, він не зміг себе змусити зробити це. Очевидно, цей прикрий випадок на все життя залишив слід у свідомості Еріха Шнейдера, й зараз по дивній асоціації він згадав цю подію, й давно пережитий страх знову кольнув його серце.

— Пане гауптштурмфюрер, — вважав за потрібне додати офіцер, — найдивнішим є те, що серед утікачів знаходиться якийсь жалюгідний напівбожевільний в'язень, кличку якого можна перекласти як «слизняк», «плазун».

— Ну що ж! — отямився від подиву комендант табору. Він клацнув пальцями й весело усміхнувся. — Це навіть краще. Я дам їм ще один урок.

І всесильний Еріх Шнейдер зробив перше з того, що належало йому зробити за графіком, складеним Бахмутовим. Гауптштурмфюрер дістав із шухляди столу циркуль, підійшов до карти, що висіла на стіні, й окреслив кар’єр акуратним колом радіусом шість сантиметрів.

— До настання темряви шукати в цьому колі!

Розрахунки Білявої Бестії були математично точними. Сантиметр на карті відповідав кілометрові. Отже, шість кілометрів… Утікачі виснажені, знесилені, їм доводиться пересуватися потай, надовго причаюватися в кущах, траві, переповзати небезпечні місця. До заходу сонця вони більше не пройдуть.