Над Шпрее клубочаться хмари

Ось тобі факти. Нічого особливо страшного ніби й нема. А воно є, Мартін, є! І безсонні ночі, і страх, і сум’яття в душі. Тут уже не відкараскаєшся кількома словами. Погано мені, Мартін, так погано, що й словами не змалюєш! Тому і стоїть оця пляшка на столі, і, признатися, є ще кілька порозтикуваних по схованках, про що моя люба господиня навіть не здогадується. Колись на аеродромі біля Сен-Ремі один з милих наших жартівників спіймав чи то мишу, чи пацюка, я вже не пам’ятаю, облив бідне звірятко бензином і пустив його бігати по льотному полю. А нещасне створіння взяло й шугнуло в літак. І так спритно, що ніхто того й не помітив. Літак, звісно, згорів. Отаке нині коїться і в Німеччині. Злочинні руки не скупляться на пальне, щоб підпалити молоді серця, і буде з того те саме, що сталося на аеродромі,— живі смолоскипи димом пустять все навколо. Я кажу лише про молодь, бо стикаюся з нею найщільніше і вболіваю за неї найбільше. Попри це мучать мене і думки про власну персону. Ти знаєш мою вдачу — тюхтій, і годі! Якби хтось штовхав мене в потилицю, може, й пішов би я проти течії, а тепер тільки й того, що ляпаю руками по воді, не наважуюсь вийти на глибоке. Даремно мої колеги поглядають на мене скоса, з мене боєць, як куля з г…, пробач за таке порівняння… Ех, любий друже, любий друже, думав вилити тобі душу, а слова, мов кістка, застряли в горлянці. Може, тому, що сам не пережував усе як слід? Далебі, так. Тому пробач за це слиняве послання. І не думай, ніби винна витому пляшка, яку я встиг вихилити. Присягаюся, ні! Живи здоровий і напиши мені про себе. Надсилай листи на головпоштамт, до запитання, бо коли писатимеш за місцем мого проживання, лист може потрапити не до моїх рук, а до ніжних пальчиків фрау Берти. Отже, чекаю на відповідь. Обнімаю тебе, друже! Ех, шкода Генріха, так шкода! Пам’ятаєш наші розмови втрьох і суперечки? Ще раз бувай здоров! Зичу тобі повну торбу щастя. Фортуна ж бо проживає в ваших місцях, і до тебе, як до співвітчизника, вона, може, буде милостивіша, ніж до мене. Твій Карл Лютц».