Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
— От тобі й на!
— Словом, вона спіткнулась, упала й після того вже не могла ходити. Крім того, потім — мабуть, через цей випадок — її зір дедалі слабшав і слабшав, аж поки вона мало не осліпла. Усі її жаліли, адже була ще молодою і вродливою. Про роботу на кіностудії не могло бути й мови. Довелось їй сидіти дома. А тим часом служниця, якій вона повністю довіряла, утекла з якимось молодиком, прихопивши із собою і гроші. Усе забрала — банківські заощадження й акції. Просто жах! І що, ти гадаєш, вона зробила?
— Судячи з вашої розповіді, усе закінчилося плачевно.
— Звичайно, — сказав дядько. — Вона налила у ванну води, запхала в неї голову і втопилася. Гадаю, ти розумієш, що треба мати сильну волю, щоб так укоротити собі життя.
— Похмура історія.
— Ще б пак! — сказав дядько. — Незабаром після того цю садибу купив Міявакі. Ділянка простора, гарна, на пагорбі, багато сонця. Багатьом вона подобалася. Але Міявакі чув темні історії, що стосувалися її попередніх мешканців, а тому старий будинок разом з фундаментом він завалив і побудував новий. Попросив сінтоїстського священика очистити дім від злих духів. Та, здається, марно старався. Ніхто там не може прижитися. Бувають на землі такі місця. Я відмовився б од цього дому, навіть якби мені давали його задурно.
Повернувшись з продуктами з найближчого супермаркету, я підготувався до вечері. Приніс білизну, ретельно поскладав її і поклав у шухляду. Приготував каву. День видався спокійний — телефон не дзвонив. Я розлігся на дивані і читав якусь книжку. Ніхто мені не заважав. Раз по раз у саду скрикував заводний птах. Більше ніщо не порушувало тиші.
Десь о четвертій хтось подзвонив у двері. Це був поштар. Він сказав: «Вам рекомендований лист» — і вручив мені грубий конверт. Я взяв його і поставив свою печатку на квитанції про отримання.
На конверті з чудового рисового паперу чорними ієрогліфами, пензликом, були написані моє прізвище й адреса. На звороті я прочитав прізвище та ім’я відправника разом з його адресою — Токутаро Мамія, префектура Хіросіма й так далі. Ні ім’я, ні адреса мені абсолютно нічого не говорили, а от з почерку я зробив висновок, що Токутаро Мамія — уже немолода людина.
Присівши на диван, я розкрив конверт ножицями. Сам лист було написано на старовинному рисовому папері — не на окремому аркуші, а на згортку — також легким і плавним рухом пензлика, видно, освіченою людиною. Оскільки саме такої освіти мені не вистачало, то я прочитав його з надзвичайно великими труднощами. Його стиль теж був досить старомодним й офіційним. І все-таки за якийсь час мені вдалося його розшифрувати й принаймні приблизно збагнути його зміст. За словами автора, два тижні тому в своєму домі в Меґуро від серцевого нападу помер ясновидець Хонда-сан, якого ми з Куміко колись відвідували. За висновком лікарів, він переставився на той світ швидко, без особливих страждань. «З огляду на те, що він жив сам, — зазначалося в листі, — йому, можна сказати, пощастило хоч у цьому». Вранці прийшла служниця прибирати кімнату й побачила, що він, мертвий, лежав обличчям на столику над котацу. Токутаро Мамія в чині лейтенанта перебував у Маньчжурії і під час війни за чисто випадкових обставин розділив тяготи війни з капралом Оісі Хондою. І от тепер згідно з останньою волею покійного і за відсутності спадкоємців він узяв на себе роздачу дарунків на пам’ять про нього. Стосовно цього покійний залишив надзвичайно докладні інструкції. «Судячи з ґрунтовного заповіту, він передчував свою близьку смерть. У ньому сказано, що він почувався б щасливим, якби Ви, Окада-сан, прийняли на пам’ять одну річ від нього, — писав Мамія. — Можу здогадатися, як Ви, Окада-сан, зайняті, але якщо Ви вволите волю покійного й приймете скромний дарунок, що нагадуватиме Вам про нього, то ще більше порадуєте мене, його бойового товариша, якому залишилося жити зовсім недовго». Наприкінці листа стояла адреса оселі, де він тимчасово зупинився в якогось свого далекого токійського родича, теж Мамія: район Бункьо, Хонґо, 2-й квартал і так далі.