Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
«Можливо, що й Куміко має від мене таємниці», — подумав я. Якщо так, то я не міг їй ні в чому дорікнути. Зрештою, кожна людина їх має. А я, можливо, маю більшу схильність до таємниць, ніж вона. Загалом Куміко говорить те, що думає. Вона з тих людей, що говорять і думають одночасно. А от я зовсім інший.
Занепокоївшись від таких роздумів, я попрямував до ванної. Зупинився перед відчиненими дверима й дивився на Куміко ззаду. Вона, переодягнувшись у блакитну піжаму, стояла перед дзеркалом і витирала волосся рушником.
— А знаєш, я все про роботу думаю, як тільки можу, — сказав я. — До приятелів звертався та й сам дещо надибав. Загалом робота є, хоч зараз берися до неї. Хоч завтра починай, якщо вирішив. Та от я ще не визначився. Ніяк не збагну, чи можна таким чином вибирати собі роботу.
— Тому-то я тобі вже раніше казала: роби так, як вважаєш за потрібне, — сказала Куміко, поглядаючи на моє обличчя в дзеркалі. — Ніхто не змушує тебе сьогодні чи завтра ставати на роботу. Якщо ти переймаєшся фінансовою стороною, то дарма. Якщо ж ти маєш психологічні проблеми через те, що не працюєш, якщо тобі важко залишатися дома на господарстві в той час, коли я на роботі, то шукай собі якусь роботу. Я на все згідна.
— Звісно, мені таки доведеться знайти собі роботу. Це абсолютно зрозуміло. Не можу ж я все життя отак байдики бити. Рано чи пізно я її знайду. Але, чесно кажучи, зараз я не знаю, де влаштовуватися. Коли звільнився з попередньої роботи, якийсь час думав, що варто шукати роботу, пов’язану з юриспруденцією. Бо залишилися сякі-такі зв’язки. Та от тепер такого настрою вже нема. Що дальше я від юриспруденції, то менше вона мене цікавить. Мені здається, що така робота не для мене.
Дружина знову глянула на мене в дзеркало.
— Однак якби мене спитали, що я хочу робити, я відповів би, що нічого. А от якби наказали, то, гадаю, будь-що зробив би. А так не знаю, на що орієнтуватися. Для мене тепер це — найголовніша проблема.
— Слухай, — сказала вона, опустивши руку з рушником і обернувшись до мене, — якщо вже юриспруденція тобі набридла, то викинь її з голови. І про іспити на адвоката забудь. З роботою не спіши, якщо не знаєш, на що орієнтуватися. Почекай, поки в голові не проясниться, чого ти хочеш. Правду кажу, чи не так?
Я кивнув:
— Просто хотілося пояснити тобі, як думаю.
— Ага, — відповіла Куміко.
Я подався на кухню мити склянки. Куміко вийшла з ванної і присіла за кухонним столом.
— А знаєш, мені сьогодні дзвонив брат.
— Та невже?
— Схоже на те, що він збирається виставити свою кандидатуру на виборах. Можна сказати, це вже майже вирішено.
— Виставити кандидатуру на виборах? — Від здивування я на мить утратив голос. — Ти маєш на увазі вибори до парламенту?
— Саме це. Кажуть, начебто його просять виступити кандидатом від виборчого округу в Нііґаті, де раніше балотувався наш дядько.
— А хіба округ не успадкує дядьків син, твій двоюрідний брат? Він начебто збирається залишити посаду директора фірми «Денцу» і повернутися до Нііґати…
Куміко добула ватяні палички й узялася чистити вуха.
— Спочатку був такий план, але двоюрідний брат навідріз від нього відмовився. Мовляв, у Токіо має родину, гарну роботу й не хоче повертатися в Нііґату, щоб стати депутатом парламенту. Та головна причина — дружина проти того, щоб він висував свою кандидатуру на виборах. Словом, він не хоче заради цього жертвувати родиною.
Старшого брата батька Куміко чотири чи п’ять разів вибирали від того округу депутатом нижньої палати від Нііґати. Політичним важковаговиком він не вважався, але по службових щаблях піднявся досить високо — одного разу навіть став міністром, щоправда, другорядного міністерства. Однак через похилий вік і хворобу серця йому було важко йти на вибори наступного разу. Треба було шукати заміну. З двох його синів старший від самого початку не збирався ставати політиком, отож вибір випав на молодшого.
— Однак люди з цього округу нікого не хочуть, крім мого брата. Хочуть молодого, кмітливого й заповзятливого. Такого, хто міг би працювати депутатом упродовж кількох каденцій і стати впливовою фігурою в Токіо. Брат — відома людина, та й молодь за нього віддасть свої голоси, можна не сумніватися. Щоправда, з місцевими він особливого контакту не має, але в нього є потужна група підтримки, яка цим займеться, а брат може жити в Токіо, якщо захоче. Буде досить того, якщо він з’явиться там на виборах.