Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі
- Автор: Левитт Стивен Дэвид, Дабнер Стивен Дж
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-44-
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі». Краткое содержание книги:
Що небезпечніше: вогнепальна зброя чи басейн? Що спільного між Ку-клукс-кланом і ріелторами? Що робить батьків ідеальними? Відповіді на ці та інші несподівані запитання дають у своїй книжці «Фрікономіка» американський економіст Стівен Левітт і журналіст Стівен Дабнер. Проте це не просто захопливі й оригінальні пояснення. Це серйозний економічний аналіз із масштабними статистичними даними, які автори збирали протягом багатьох років. «Фрікономіка» дає змогу поглянути на звичні речі під іншим кутом зору, а також зрозуміти, що ми часто плутаємо причину й наслідок і стаємо на ті позиції, які є для нас зручними, а не об’єктивними.
Проте на початку 1980-х судова система почала радикально змінювати цю тенденцію. Права злочинців були обмежені, а також були впроваджені суворіші принципи винесення вироків.
Дедалі більше чорношкірих чиказьких гангстерів почали потрапляти до федеральних в’язниць. За «вдалим» збігом обставин часом їхніми співкамерниками були мексиканські гангстери, що підтримували тісні зв’язки з колумбійськими наркоторговцями. Раніше чорні бандити купували наркотики в посередника — мафії (яка саме тоді зазнала потужного удару, адже федеральний уряд прийняв нові закони проти рекету). Тож на той час, коли до Чикаго прийшов крек, чорні гангстери вже встигли встановити зв’язки з колумбійськими дилерами й почали купувати кокаїн безпосередньо у них.
Раніше кокаїн ніколи не продавався в чорних гетто у великих кількостях, бо коштував надто дорого. Але так було до появи креку. Цей новий продукт виявився ідеальним для вуличних споживачів з низькими доходами. Завдяки тому, що для його виробництва була потрібна крихітна кількість чистого кокаїну, одна доза креку вартувала всього-на-всього кілька доларів. Він досягав мозку буквально за кілька секунд і забезпечував потужний кайф, який так само швидко минав, змушуючи клієнта знову звертатися до продавця по дозу. Тому від самого початку креку судилося мати величезний успіх серед споживачів.
А хто може краще його продавати, як не тисячі малолітніх членів вуличних банд на зразок «Чорних апостолів»? Ці банди вже мали власну територію — щось типу нерухомого майна, яке фактично було основою їхнього бізнесу — а вигляд мали достатньо загрозливий, щоб відбити у клієнтів навіть думку про те, аби силоміць забрати у малолітнього бандита товар, яким він торгував. І раптом ці вуличні банди вмить перетворилися з клубів для байдикуватих підлітків на справжні комерційні підприємства.
Банда також надавала перспективу постійної зайнятості. До появи креку заробити на життя членством у банді було майже неможливо. Коли для гангстера наставала пора заробляти на хліб для власної сім’ї, йому доводилося кидати банду. Такого явища, як тридцятирічний гангстер, просто не існувало: він або обіймав законну посаду, або лежав на цвинтарі, або сидів у тюрмі. Але з появою креку з’явилася й можливість заробляти реальні гроші. Замість того щоб змінювати «фах» і звільняти, таким чином, місце для молодших бандитів, ветерани почали чіплятися за свої місця. І це відбувалося саме тоді, коли традиційні різновиди «довічних» робіт, особливо такі, як робота на заводі, почали вимирати. У минулому малокваліфікований чорношкірий чоловік у Чикаго мав змогу пристойно заробляти, працюючи на заводі. Але тепер, коли ця життєва стезя почала звужуватися, робота торговця креком почала набувати дедалі привабливішого вигляду. А чи важка це праця? Аж ніяк. Бо крек настільки швидко спричиняв залежність, що продавати його міг навіть повний ідіот.
Усім було байдуже, що торгівля креком була змаганням, у якому могли перемогти лише одиниці. Усім було байдуже, що ця гра була вкрай небезпечною: стирчиш собі на розі, торгуєш креком, швидко й анонімно збуваючи його так само, як і гамбургери у «Макдональдзі», не маючи жодної гадки про своїх клієнтів і постійно боячись — а чи не прийде хтось колись для того, щоб заарештувати тебе чи навіть убити? Усім було байдуже, що цей товар робить і дванадцятирічних, і бабусь, і проповідників-моралістів такими залежними від нього, що вони стають нездатними думати ні про що інше, крім наступної дози? Усім було байдуже, що крек винищує цілі мікрорайони.
Для чорношкірих американців ті чотири десятиріччя, що проминули між Другою світовою та бумом торгівлі креком, позначилися поступовим, але невпинним покращенням їхнього життя. Нарешті з’явилися промовисті ознаки тривалого суспільного прогресу, що вкоренився серед чорношкірих американців, особливо після того, як в середині 1960-х були прийняті закони про рівні громадянські права. Розрив між доходами білих і чорних громадян почав різко зменшуватися57. Напевно, найоптимістичнішим здобутком стало різке зниження рівня дитячої смертності. Ще 1964 року чорношкіра дитина мала, порівняно з білошкірою, удвічі більше шансів померти, причому причиною часто бувала така несмертельна й виліковна хвороба, як діарея чи пневмонія. Лікарні були розділені за расовою ознакою, і численні чорношкірі батьки задовольнялися медичним обслуговуванням рівня країн третього світу. Однак коли федеральний уряд своєю постановою змусив лікарні припинити сегрегацію, буквально протягом семи років рівень смертності чорних дітей зменшився вдвічі. На початок 1980-х покращення зазнав буквально кожен аспект життя чорношкірих американців, і цей прогрес мав усі ознаки тривалості й стабільності.