Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя

Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:

Побачити світ у краплині роси — великий дар природи. Показати у долі однієї родини величезний пласт закарпатської історії — справжній талант від Бога. Подібні думки спливають із незвичної трилогії Дмитра Кешелі «Політ співочого каміння». Літературна епопея цікава не тільки вельми колоритними героями і персонажами, а й оригінальністю стилю, де надзвичайно тонко переплелися народний гумор, сатира, комедія із високою поезією, глибокою філософією і людською драмою. Саме це надає творам гостросюжетності, а книзі — неймовірної читабельності.
1 ... 47 48 49 50 51 52 53 54 55 ... 184
Перейти на страницу:

Далі пан капітан, заявивши, що вино «… ето — кіслятіна», забажав ще горілки! І видудлив наступне горня. Смачно закусив і зафіштелив[56] папіросами… Дим валив із його рота клубами, як із труби кочегарки, і був настільки ядучим, що Соломонові і Фіскарошці здавалося, що вони не дихають, а вже авансом ковтають гарячу смолу із пекельного казана. Навіть зозуля, що мала нещастя у ці хвилини вигулькнути з годинника, аби сповістити рівну годину, кілька разів кукнула і, закашлявшись, впала, задерла уверх ніжки і випустила дух! Годинник одразу зупинився. Чого-чого, а його Фіскарошці було вельми жаль. Годинник був історичною реліквією: його купили Фіскарошчині мама у Сараєві рівно за годину до вбивства принца Фердинанда.

Смачно попоївши, капітан встав із-за столу, гарно подякував, поправив ремня і безтурботно сказав:

— Ну што, старік, ви штото прігорюнілісь. Відно, вчера перебралі… Ну й хрєн с нім — мне налівай на посошок.

Не дочікуючись, доки дід підніме скам’яніле од страху тіло, капітан булькнув собі ще грам зо триста — і одним духом випалив. Бідна Марія-Терезія на портреті тільки ахнула і закотила очі за орбіти. А її нащадок — імператор Франц Йовжка — гепнув себе по чолу — чи, бува, не сниться йому — і сльоза заздрості покотилась по великочинній щоці. Капітан попрощався тепло, вийшов на двір, скочив хвацько на коня і понесло його у долину.

Мої ж ріднесенькі дідо Соломон і баба Фіскарошка, як скрижаніли од страху на сампочатку гостини, так і сиділи собі на лавиці двоїчко, поклавши руки на коліна. Із сіро-землистими лицями, безживними і отупілими очима, загостреними носами їх наче приклеїли один до одного, аби в останню судну хвилину сфотографувати на братський надгробний пам’ятник.

— Видиш, Мішку, не вмер челядник, долю би мав! — нарешті викопала із себе Фіскарошка.

— Якшто не вмер у нас, вмре десь по путьови — зітхнув дід. — Ти, Марько, чула ци виділа колись у життю, авби простий смертний чоловік випив майже літру паленьки?

— Нигда-шуга не чула.

— От нам тепер і буде — керийк-вагашом з гаті кошаром! — дід ледь не заплакав.

І тут же буйна уява Соломона малювала: бідолаха капітан сідає на коня, їде-їде, а по дорозі серце його розривається від смертельної дози горілки. Вояк мертвим звалюється із білогривого, а злі шелюхи-сусіди, — бачили ж, як капітан виходив із Соломонового обійстя ще живим — одразу стукають куди потрібно. Невдовзі приходить рота автоматників, усіх Данків вишиковують під хлівом — і прямісінько до содухів праведних.[57]

— Марько, я піймав велику мислю! — раптом підскочив дід. — Нараз збирайтеся всією фамилією, хапліть із собою худобу, чибря, одежу, тічте під Ловачку і спрячтесь там у пивниці.

Дід тут же висунув стратегічний план — коли руські прийдуть розстрілювати Данків, Соломон скаже: вся його родина виявилася злодійською бандою і втекла із фашистами. А він, яко істинний патріот і великий любитель руських, свистав на них і лишився на рідній землі із рідними братами. Но, а коли освободителі так вже гніваються за невинно убієнного капітана, то можуть його, отця бандитської родини, малінько і розстріляти…

Сумніваюся, чи родина святого Лота тікала так швидко і з таким виском і писком із Содоми, як Данки із свого обійстя. Вуйко Черчіль немилосердно шмагав биків, мій дорогий нянько волочили за собою корову і дурні кози, баба із тіткою ревли, як морські серени, цубрячи на собі клунки із одежею і їжею… Но, а оскільки мамка були біля хворої баби Наполійонки, а я ще нічим особливим не відзначався у Данківській родині і не прописався міцно у фамільній свідомості, то про мене знову забули… Я лишився дома і старанно готувався помирати в’єдно з дідом. До речі, коли Соломон надибав мене у сінях, в колисці, одразу вибіг у сподіванні, що дожене або докричиться за сімейством. Але за нашею фамилією сліди зникли значно миттєвіше, аніж хвилі Мертвого моря зімкнулися за племенем Мойсеєвим. Наразі дідові прийшла думка однести мене до Наполійонів, проте її заступила інша: «А може, коли руські прийдуть і побачать одинокого дідика із маленькою дитиною, зжаляться, і тоді Соломона не так дуже розстріляють».

Тим часом, мою відсутність помітили і в родинному колі, яке дуже хутко, немов ховрахи, обжилися у пивниці під Ловачкою. Першою це відзначила моя покровителька баба Фіскарошка. Переляканим голосом сойки заволала, що треба комусь повертатися, бо москалі «… нє пожалєють і рибльонка». Але тітка Маргіта одразу намалювала картину, як вояки із багнетами уже нишпорять по обійстю за Данками — і чи варто тоді було тікати, якщо тепер знову у пекло повертатись. А вуйко Черчіль, не придумавши нічого мудрішого, взагалі ляпнув:

вернуться

56

Зафіштелити — задиміти

вернуться

57

До содухів праведних — на той світ

1 ... 47 48 49 50 51 52 53 54 55 ... 184
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)