Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
— Пане капітан! Пане капітан! — божевільно закричав дід і побіг по вулиці.
— А… старий знакомий, прівєт тєбє, прівєт! — зрадів і собі офіцірь.
— Пане капітан, ви живі, вам нічево ніє! — кинувся Соломон навперейми коневі.
— А што должно било случіться?
— Та нічево… Просто я очінь радуюся, што ви живіє і нєврєдімиє!
— Слушай, старік, ета твоя вчерашняя водочка — … інтелігентная!.. Я потом всю ночь єщо с однім інтєрєсним старікашкой піл, но, ізвіні, такой крутой уже не пробовал.
— Ви ще… єщо… того… пілі вчера?! — ледь не ошалів дід.
— А што било дєлать… раз русского офіцера просють — не отказать же! Да, кстаті, нємножко в голове пашаліваєт — у тебя для поправкі здоров’я нічево не осталось?
— Пане капітане, подьте лем до хижі — покупатися у паленьці можете!
І тут дід уже справді не жалів. Побіг у підвал, витяг десятилітрову корчагу, націдив повне горня і подав капітану. Той, гухнувши, випив і закусив помідорою. Дід тут же спробував наповнити ще раз, але капітан поклав долоню на горня і суворо сказав:
— Хватіть! Каждому человеку надо знать свою меру!..
— Правильно! — підтакнув дідо. — Кто не знаєт мери, тот не уважаєт ні сібя, ні свою семью!
— Кстаті, а гдє твоя семья? — поцікавився, ніби між іншим, капітан.
— Йой, мали би сьте дольку, пане капітан. Вшитка моя фамилія з учорашнього дня так полюбила руських, што єщо вечером розбіглася по селам агітіровать за совєтську власть! — випалив, не мигнувши оком, дід Соломон.
Обціловуючи чи не до кожної волосинки руського капітана, дід налив йому на дорогу ще й алюмінієву баклагу і попрощалися.
Після Соломон зайшов до хати, став перед портретом імператора Франца Йовжки і їдко запитав:
— Ну, што, ваше веліченство Йовжко, як то ми з тобою воювали?
Переляканий імператор ніяково стенув плечима.
— Ми з тобою, цімборе, воювали, воювали і Австро-Мадярську імперію просвистали, — продовжував Соломон. — А чому? Бо пили штемпликами!
Марія-Терезія й собі не витерпіла й вліпила з усього розмаху свого нащадка по потилиці — бідний імператор тільки заскімлив.
— А я вам скажу ось што, мамко-королево, — дід звернувся до Марії-Терезії. — Та й ти, цімборо, слухай, — суворо попередив імператора. — Армія, де є такі капітани і вояки, што можуть випити відро паленьки і нич їм ніє, така армія, дорогі мої, — непереможна! Таку армію ніколи і ніде не остановить ніяка силища у світі!
Ці пророчі слова діда Соломона я, лежачи у колисці, пам’ятатиму до судної хвилини… Вони стали дороговказом на все життя — хто не п’є, то й не вояк, а мамля і бабрак!.. І ще хотів би трохи забігти поперед себе… Нині багато пророків місцевого значення порпаються і намагаються переосмислити прихід руських у 1944 році на Закарпаття. Не вступатиму із вченими людьми у полеміку, бо мудро кажуть: коли хочеш дуже швидко покінчити життя самогубством, не біжи топитися, а ліпше вступи із деякими професорами у політичну дискусію… Особисто можу підтвердити тільки одне: в образі руського капітана сов’єтська власть принесла всім моїм родакам віру у те, що можливості людського організму невичерпні — можеш пити до безкінечності і фрас тя не возьме!
І тому після пам’ятної гостини із руським капітаном у нашій хаті одразу зникли штемплики і назавжди прописалися двістіграмові гранчаки. І вже ніхто ніколи не чекав, аби випала велика нагода — і тільки тоді пригубити. П’ють акуратно і, головне, систематично, бо, як казав мудро дід Соломон:
«Коли із самого рана челядник не прийме на душу сто грам — день пішов цапові під хвіст!»
…Гнів, занесений моїм дорогим няньком зранку у нашу хату, почав помаленьки вивітрюватися. Баба рубанула востаннє долонею повітря і твердо сказала:
— Най виключать нашого Митрика із школи! Але попам’ятайте: ще прийдуть такі часи, що і Динамітка, і той довбанутий директор Сусанін ще будуть за нами бігати і на колінах просити, авби наш дітвак вернувся до школи. А ти, Митьку, головне, не дуже переживай, бо апетіт утратиш! — суворо наказала мені.
А я, звісна річ, так переживав у ці хвилини за школою, як баран, коли вовк удавиться кісткою.
— Але й сидіти дома не будемо, — мовила далі. — Богонько нам подарував красну днину — йдемо у Мочар крумплики обгортати.
— Як, ми лем двоє? — насторожився я, бо до роботи теж не мав великої дяки.[59]
— А чого двоє — троїчко — я, ти і дідо…
Вістка про моє виключення зі школи через дурну хімію і Динамітку так вразила діда Соломона, що після страшного потрясіння і великих переживань він знову солодко заснув біля печі.
59
Дяка, мати дяку — бажання, мати бажання