Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7945-9, 978-966-03-8902-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти». Краткое содержание книги:
Протилежна сторона, в свою чергу, була цілком свідома того, що матеріальні та людські ресурси, необхідні для продовження війни, вичерпані, будь-яке затягування війни означало їх невідворотну поразку. При цьому Відень, таємно від своїх союзників, розпочав перемовини про мир з Лондоном та Парижем. В цілому стратегічна ситуація була тяжкою для «троїстих» країн, які вимушено перейшли до стратегічної оборони, та сприятливою для країн Антанти, які зберігали можливості для проведення наступальних операцій[33].
Відомий дослідник та учасник І Світової вказує на наступні обставини, принципово важливі для розуміння логіки розвитку політичних подій:
— «1917 р. за матеріальними ознаками обіцяв широкі перспективи для Антанти. Вона серйозно могла розраховувати на переможне завершення війни в цьому році. Співвідношення військової могутності обох коаліцій перейшло на її бік»;
— Центральні держави хоча і зберігали обширні території і хоча їх укріплені фронти не дали ще ніде видимої тріщини, але фактично вони знаходилися на межі повного виснаження і неможливості продовжувати війну»;
— «Німеччина викачала зі своєї країни все, що їй міг дати народ»;
— «стан Австрії був ще гірший, і вона вела вже таємні переговори, щоби вийти з війни, офіційно заявивши своїм союзникам, що її армія триматися довше осені не може»;
— «російська армія на початок 1917 р. була вже підірвана; незадоволення народу, … розповсюдилось і на фронт, і події, які охопили країну, не могли не відгукнутися широкою хвилею і в армії».
Лютневий переворот, констатує О. Зайончковський: «Сплутав карти Антанти, вона не могла почати на всьому фронті комбінований наступ. В цей період відбувалося єдиноборство Західних держав з Центральними при бездіяльності на Російському театрі» військових дій.
Окупація Речі Посполитої
На наше переконання, весь контекст 1917–1920 рр. неможливо розглядати також поза контексту наслідків окупації Речі Посполитої (РП) Російською імперією, Ерцгерцогством Австріями та Королівством Пруссія.
Території, окуповані Росією в ХІХ ст., набули назв «Малоросія», «Південно-Західний край», «Україна». Окуповані Австрією, набули офіційних назв «Короліство Галичини та Володимирії» та «Герцогство Буковина». Впродовж попередніх століть всі ці окуповані землі (за винятком Буковини) були східним кордоном європейського «світу-економіки», за яким починався «кінець світу» для кожного європейця — «дика, болотиста, пустинна»[34] Московська держава.
Головне завдання володарів цієї Московської / Російської держави після 1796 р. — «поборювання польського та українського визвольних рухів. …При цьому новий імперський режим для свого утвердження вирішив зіграти на об’єктивно існуючих польсько-українських протиріччях. Законоположенням про земське самоврядування у Київській, Волинській та Подільській губерніях виборчі права поляків при виборах до земств обмежили; натомість зменшили майновий ценз для українців. Це мало наслідком не стільки збільшення представництва українського населення та зменшення представництва населення польського, скільки підвищення рівня міжнаціональної напруги поміж двома найчисельнішими національними громадами цього краю»[35].
Після звірячого придушення «Листопадового» (1830–1831 рр.) антиімперського польського повстання імператор Ніколай I скасував рештки успадкованої правової системи, радикально реформував за російським зразком адміністративну систему, заснувавши 1832 р. Київське генерал-губернаторство, яке об’єднало всі три правобережні губернії.
«Процес ліквідації правової автономії» у Волинській, Київській та Подольській губерніях завершився у 30–40 роки XIX ст. остаточним скасуванням дії всіх норм і положень статуту Великого князівства Литовського[36]. Поза тим польські впливи на Волині, Київщині та Поділлі залишалися всеосяжними аж до 60-х рр. XIX ст.
Після скасування кріпацтва (1861 р.) та поразки польського повстання (1863 р.) імперська влада підтримувала високий рівень етнонаціонального конфлікту по лінії «українське село» — «польський поміщицький двір». Цей конфлікт, в якому «перевага в силі виразно була на боці селянства», сягнув апогею у роки I Світової війни й «Української національної революції 1917–1921 рр.».
33
Строков А. А. Вооруженные силы и военное искусство в Первой мировой войне. – М., Военное изд-во Министерства обороны СССР, 1974. – 616 с. – С. 439, 440, 441.
34
Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм. XV—XVIII вв. Том 3. Время мира. – Москва, Прогресс. – 1992. – 679 с. – С. 19.
35
Верховцева І. Г. Діяльність земств Правобережної України (1911—1920 рр.): Дис. … канд. іст. наук: Ізмаїльський держ. гуманітарний ун-т. – Ізмаїл, 2004. – 20 с. – С. 11—12.
36
Докл. див.: Бармак М. Формування владних інституцій Російської імперії на Правобережній Україні. Кінець XVIII – перша половина XIX ст. – Тернопіль: Астон. – 2007. – 511 с. – С. 482, 483, 484, 485, 487, 488, 489, 490, 491; Комарніцький О. Б. Містечка Правобережної України в добу української революції (1917—1920 рр.): Дис. … канд. іст. наук: Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича. – Чернівці, 2005. – 20 с. – С. 8, 9, 10, 11.