Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
Таки перепитала його:
- Чому ви такі вперті, Дмитре Семеновичу? Це ж нерви. Колгосп обіцяв навіть допомогти «розв'язати» проблему: завалити ваші будівлі.
Він виразно, може, із смутком, що питаюся про таке, подивився на мене:
- Я на тій території не був сорок два роки. Але ця справа честі моєї сім'ї. Честь - категорія не більшовицька. Через те мене не розуміють. Але я прощаю тим, колишнім, котрі не знали, що чинили. Теперішнім прощати не можу Вони мають владу. Вони грамотні, закони знають, а не бояться. Не можу...
Гм... Вас багато, синів, котрі отак - коса на камінь - пішли за скривджених батьків?! Він вважає себе не дурнем, а скільки митарств! А що тим, з полонин і урочищ, застрашеним, пригніченим, тим, хто не знає, не може, не має терпіння?
«Я не винен, що влада любить ходити на кривих ногах». Так сказав Заратустра. Так щодня каже чи не кожен із нас, навіть не будучи у «шкірі» Колтонюка.
Боже, дай нам Колтонюків-синів, щоби батьки наші покоїлися з чесними іменами. Хоч там, на тому світі. І прости їм усі гріхи їхні. Амінь.
ДІД... БАБКА... ТІТКА... І ВСІ РОЗТОКИ
...Від хвилювання у мене тремтіли руки. Я довго боялася відкрити ще один архівний документ - «Книга протоколів загальних зборів колгоспників і засідань правління колгоспу ім.Кірова Путильського (а тодішнього Вижницького) району за 1950 рік». В ньому - усі люди мого села. Боялася прочитати про них щось недобре.
Отже, в Розтоках колгосп було організовано 1949 року. Мої дід і бабка (по матері) Матіоси Власій Юрійович і Гафія Іллівна, яких забрали до колгоспу першими, здали коня, віз, телицю, ґрунт. На той час бабка народила 18 дітей. Цього - 1992-го - року вона написала до колгоспу ще одну заяву («думаю, що «послідню» - каже) про того ж коня, воза і телицю. «Це якщо пай будуть ділити. А я там кров свою лишила».
Перший голова розтоківського колгоспу Гав'юк Михайло Танасійович, як записав рахівник Афанасій Гавриляк у протоколі загальних зборів, «упав від рук фашистсько-українсько-німецьких націоналістів». Його вбивали на очах вагітної дружини. Мозок Михайловий розбризкався по хатніх стінах. Начальника пошти Івана Мафтієвича убили ті ж таки «націоналісти». І не лиш його, але...
Діти Гав'юка і Мафтієвича знають, хто убивав їхніх татів. Не москалі. Навіть якщо тричі буде реабілітована УПА й ОУН, не думаю, щоб родичі з полегкістю сплеснули руками. Василь Гав'юк і Катя Мафтієвич росли без батьків. Запечена рана болить не менше від свіжої. Мабуть, і я б так думала на їхньому місці: що мені до братовбивчої бойні - навіть задля справедливості, коли я позбулася батька ще в утробі? Діти не мають права судити дії своїх батьків. Та ще у час крові. І якби Василь Михайлович і Катерина Іванівна сказали, що вони їх ненавидять - націоналістів, упівців, лісовиків, «бандерівців» - і ніколи їм прощення від них не буде, я б їх не осудила. Вони мають право і на це.
Непросто, ой непросто ми прийшли до своєї держави...
Але вернімося до «Книги протоколів...». Там чорним по білому зафіксовано багато. Наприклад, що 30 червня 1950 року відбулися загальні збори, на яких до колгоспу приймали нових «бажаючих». Того дня їх було прийнято 70.
Бубульчука Олексу (він теж «упав», бо був у винищувальному батальоні. А жінку його, «москальку» Дусю, що й померла в Розтоках, любили, як не кожного свого люблять).
Матіоса Михайла Андрійовича (Царство йому небесне!). Василько, його син, тримає[8] Іванку Миколайчукову, рідну сестру білого птаха - Івана Миколайчука.
На тих зборах мій дід із бабкою сиділи в президії.
А після зборів, мабуть, знов ночували в котрогось із сусідів: записки із погрозами не давали спокійного сну вдома. Та що п'ятдесятий! Уже в п'ятдесят третьому у відпустку приїхав син Михайло з Донбасу. Постукав у двері. Ніч. «Мамо, пустіть - то я, Місько». А бабка: «Уласію, певно прийшли за нами...». - «Мамо, то я, я, Місько ваш син, пустіть до хати».
Аж поки сірником не посвітив обличчя, рідна мати не вірила.
...Ось що то є страх.
Але то буде пізніше. А сьогодні 30 липня 1950 року, дід із бабкою на чергових колгоспних збоpax слухають «Лекцію про мічурінське навчання в дії». Читає доцент ЧДУ Артимчук.
8
Тримати (діал.) - бути одруженим.