Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
Он же, будучи на службе в Советской армии в период 1944 и позже 1945 г., клеветал на советскую действительность и вооруженные силы СА.
На основании изложенного областной суд признал Колтонюка виновным в проведении контрреволюционной агитации в военное время».
Читачу, ти дуже спокушений юридичними категоріями? Я ні. І все ж... сліпому видно: Колтонюк не був «крестьянином-кулаком, единоличником». Він працював на державній роботі: в Хотинському райпромкомбінаті, механіком Клішковецького млина (про що Дмитро Семенович має відповідну довідку). Мало того, за період 1946- 1947 pp. є розміри його зарплати, яка коливалася між 440 і 70 карбованцями (перед арештом). Далі. У 1943-1944 роках Буковина була «під румунами», а не німцями. І Колтонюк-старший не винен, що тодішній уряд Антонеску і Румунська держава була в альянсі з гітлерівською Німеччиною. Далі. Що міг на той час Колтонюк-старший «клеветать» на колгоспи, коли ними ще й не пахло? І ще. Якби, будучи в армії, Семен Михайлович побріхував на армію (а це ж під час війни!) судили б його швидше, аніж у 47-му. Тут і адвокатом не конче бути.
Довгими були митарства Колтонюка-сина поки він після кількаразових відмов одержав «Опис майна», відібраного у Колтонюка С.М. Цей опис нараховує 132 пункти домашнього начиння; починаючи від воску, тридцяти двох тарілок, щітки для чобіт, однієї фати і закінчуючи паровим млином, соломорізкою і будинком на дерев'яній підлозі. (У вироку йшлося лише про конфіскацію майна, що належало особисто засудженому!)
Колтонюк-син, порахувавши вартість майна, плату за оренду відібраних приміщень впродовж 41 року, виставив місцевому колгоспу рахунок - 105 тисяч 490 карбованців. (Обласна комісія у справах реабілітованих оцінила майно в 326 карбованців»).
Далі почалася тяганина з фінансовими органами. «Ваш батько реабілітований без повернення конфіскованого майна», - відповідає фінуправління облвиконкому 30.08.89. «Реабілітований з пограбуванням, значить?!» - жахається Колтонюк.
Іде тяганина з УКДБ області, з обласним судом. Відмовляють... відмовляють... радять шукати свідків... Фінвідділ робить викрутас: «Перевіркою органами УКДБ встановлено, що Ваші батьки добровільно передали паровий млин органам Радянської влади, що підтверджується їх свідченнями по кримінальній справі».
А май ще хочете? А май ще чуєте, Дмитре?
Не чує. Знаходить свідків того пограбування. Записує свідчення. Свідки заперечують добровільну здачу майна. До свідків у гості для дружньої бесіди приїжджають чекісти. Фінвідділ послуговується їхніми документами.
Однак часи міняються. 24 січня 1990 року обласна комісія у справах реабілітованих визнає, що будинок «безпідставно був присвоєний колгоспом ім.Лєніна і просять про його повернення законному спадкоємцю». Все. Житловий будинок, приміщення колишнього млина, літньої кухні, амбар (уce в аварійному стані) 6 квітня 1990 року повернуто тому, кому належить. Ні, не все. Колтонюк просить виділити присадибну ділянку площею 0,5 га і провести рекультивацію цієї землі. Це чудо, це чисте чудо-диво, скільки сесій сільської і районної Рад розглядали Колтонюкові заяви, скарги, протести! Врешті-решт вирішили повернути землю. Біля будинку, Та наміряли лише 40 соток. Решта - під колгоспними спорудами: пилорамою, кузнею.
...Але ж дивний чоловік, отой Дмитро Колтонюк! Давали йому город отам, далі, в саду. Не бере. «Не моє, - каже, - завтра знайдеться господар. А я чужого не хочу».
Упертий! «Дайте таки - тут, а не інде... А у нас, може в Хотині завтра усі Клішківці будуть, як не буде, де розпилити труну: пилорама ж», - це один.
А другий... «Якби я був на місці Колтонюка, я діяв би так само. Але я при владі. Я його розумію. Мабуть, час ще не прийшов, щоб було так, як має бути. Колтонюк правий».
Коли я приїхала у Клішківці, у дворі пилорами чоловіки долагоджували труну. Колишня Колтонюкова земля тепер - суцільна вибоїна. Вона таки горбата камінням, занедбаністю. Прибудови - в аварійному стані. Хата - ще так нічого. Але коли з неї «забирався» колгосп, забрали навіть батареї, біля яких можна було грітися. Це, щоб зробити болючіше.
Звичайно ж, Клішківці проти нього. Але це доти, поки їх самих не торкнулися подібні проблеми. А в Клішківцях - 7.600 душ народу. Понад тисяча хоче землю до півгектара. 28 хочуть стати фермерами. Є там колишні репресовані. Чотирьом вернули хати чи кошти за майно. Люди займають «дідівські» землі самовільно. 20 відсотків тримають землі незаконно. Колгосп володіє 2200 гектарами землі. Сільська рада 500 гектарами землі і 270 гектарами пасовищ. Люди хочуть брати землю поблизу села.