Великі міфи імперії
- Автор: Нестайко Омелян
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: «Афіша»
- ISBN: 966-8013-13-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Великі міфи імперії». Краткое содержание книги:
Такий термін, як «гнилий Захід» був неодмінним атрибутом більшовицької пропаганди. А вислів «гнила інтелегенція» був похідним від нього і стосувався освічених людей, «заражених» західною культурою. Чи можна знайти приклади подібного ставлення будь-якого західного суспільства до своєї освіченої верстви? Чи таке ставлення не свідчить про зовсім іншу, неєвропейську цивілізацію? Чи можлива в рамках західної цивілізації така кривава вакханалія, як у совєтській Росії, чи, як бажаєте, в СРСР? Відповідь може бути тільки одна, і уважний читач її знає. У контексті сказаного слід особливо підкреслити, що в 1917–1918 роках комуністи в сусідній з Росією Україні не захопили влади ні в одному місці, ні в одному районі. Завоювання України відбулося з допомогою військової сили з наступним нечуваним терором щодо усього населення.
Підходимо до завершення теми. Читач уже без внутрішнього спротиву прийняв до відома, що росіяни становлять конгломерат різних народів з перевагою фіно-угорських і незначною домішкою слов'ян, а термін «етнохимера» не є політичним ярликом. Він тільки віддзеркалює етнічну реальність росіян, а їхнє християнство викликає більше запитань, ніж відповідей. І що народ цей живе в іншій системі цивілізаційних координат, аніж Європа.
На закінчення познайомимо читачів з одним документом, який остаточно розвіє наші іллюзії щодо приналежності Росії до християнської цивілізації.
Москва, Кремль
№ 1866672
01. V. 1919
Строго секретно
Председателю ВЧК
Тов. Дзержинскому Ф.Э.
Указание
В соответствии с решением В.Ц.И.К. и Сов. Нар. Комиссаров, необходимо как можно быстрее покончить с попами и религией. Попов надлежит арестовать как контрреволюционеров и саботажников, расстреливать беспощадно и повсеместно. И как можно больше.
Церкви подлежат закрытию. Помещение храмов опечатать и превращать в склады.
Председатель В.Ц.И.К. М. Калинин
Председатель Сов. Нар. Комиссаров В. Ульянов [157]
А все-таки залишається у читача, в його свідомості якась недомовленість, сумнів. Вони акцентовані у важливому питанні, яке напрошується саме собою: якщо московщина така, як описана в тексті, то чим пояснити, що неєвропейська цивілізація так притягувала до себе стількох чужинців і то з середовища шляхти, навіть аристократії? Для них вона ставала згодом батьківщиною, якій вірно служили, для блага якої успішно працювали.
Ті ж німці, які свого часу підняли вселенський релігійний бунт, між іншим, проти дорогих риз своїх священиків, тут раптом схилили голови перед азіатською розкішшю літургічних риз московських попів. Мало того, без примусу, добровільно стали приймати московське православ'я й надалі йменувати себе всякими Іванами Карловичами, Фрідріховичами, Бернгардовичами і т. п. Вони заповняли санкт-петербурзькі й московські канцелярії вищого рівня, а також військові відомства. Проникали до царського двору.
Всі ці, вживемо народне визначення, «перевертні» не походили з бідних родин, і їхні переходи в іншу конфесію не були, з моральної точки зору, простим рішенням. Вони мусили мати відповідну мотивацію і не тільки матеріального характеру. Те, що так притягало висококультурних іноземців з тісної Європи, — це можливість увійти до панівної верхівки світової імперії, що простяглася від Прусії до Тихого океану і займала 1/6 земної кулі. Не зрівняти Російську імперію з пошаткованою на безліч князівств Німеччиною, яких ледве позбирав докупи Бісмарк аж у другій половині XIX століття. Причетність до російської панівної касти виносило її члена на таку висоту, якої б він не досяг ніколи на своїй старій батьківщині. І забезпечувало таку позицію в суспільстві, чого свідомо чи несвідомо прагне гріховна людська натура, — бути вище народу, серед якого живеш, і не підлягати загальним законам. Почуття вищості і безкарності вщент розплавляло позолоту європейської культури, і вони ставали в історично короткий термін звичайними московськими держимордами.
[157] Карпов Владимир. Генералисимус. — М.: Вече, 2002. — Кн.І. — С.67.