Великі міфи імперії

Московський історик О.Л.Шахназаров у статті «Старообрядчество и большевизм», яку ми вже цитували, дає своє бачення Великої російської катастрофи 1917 року: «Ось співвідношення основних сил російської «гугенотської війни» напередодні 1917 р.: з одного боку приблизно 37 млн. старовірів, готових виконати своє християнське призначення, з них 7–8 мільйонів украй озлоблених і озброєних війною. З іншого — приблизно 42 млн. не дуже міцних у вірі парафіян РПЦ, із яких 3–4 млн. украй деморалізованих війною і також озброєних. Дещо збоку, схиляючись до старовірів, близько 3,5 млн. євреїв (переважно з півдня Росії і в Україні), ще далі — близько 3 млн. неправославних християн (з них більша частина на півдні Росії, в Україні і на засланні в Сибіру), і зовсім недалеко — 9-10 млн. мусульман і буддистів. Картина ускладнювалась «п'ятими колонами» і в старовірському і в православному середовищі». [155]

Кривава вакханалія в часи революційної розрухи, різноманітні явища, події, які неможливо пояснити здоровим глуздом, посилювались ще й важкою хворобою апостола нового світового порядку — В.І.Лєніна. Ціла низка розпоряджень і рішень Леніна в галузі економіки і політики на початковій стадії організації більшовицької держави носить печать цієї хвороби. Лікарі, які готували тіло Лєніна до бальзамування, виявили звапніння цілих ділянок мозку. Про це писалось ще за часів СРСР. Пропаганда не придумала нічого мудрішого, ніж захоплено проголосити, що потужний інтелект вождя зумів перебороти органічні зміни в мозку. Виходить, що він очолював більшовицьке керівництво, будучи розумово неповноцінним. Фантазії про світову соціалістичну революцію, для підготовки якої він надав величезні суми грошей і чекав на її початок до самої смерті, - ще один доказ хвороби Лєніна.

Більшовики передали у спадщину Совєтському Союзу цілу систему поглядів і підходів до конкретних справ внутрішньої і зовнішньої політики, які фактично залишилися незмінними аж до розпаду СРСР. Маніхейство, що побутувало переважно серед вищих верств суспільства, закоренилося у свідомості компартійної еліти, проявляючись на державному рівні. Не дивно, бо і Лєнін, і Сталін дивились на світ «маніхейським поглядом». Вони розділяли світ на «буржуазну тьму і більшовицьке світло». Звідси така впевненість в існуванні постійних змов із метою повалення совєтського режиму. Не могли навіть собі уявити, що може бути по-іншому. [156] В анкетах, які заповнювали совєтські громадяни при влаштуванні на роботу, неодмінно фігурувало питання: «Чи перебував за кордоном, де і коли?». Молодше покоління може пересвідчитися, розпитавши батьків. Для людей, які мали нещастя перебувати колись за кордоном, такий життєвий факт міг закінчитися погано або навіть трагічно: від відмови видати допуск до секретних матеріалів до лагерного режиму. Листування з рідними, які жили за кордоном, мало такі ж наслідки, незважаючи на те, що кореспонденція йшла легально, через пошту, а зміст листів перевірявся. Під час обшуків ці листи обов'язково вилучалися і фігурували в матеріалах слідства.