Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Інспектор Кварк — гендиректор Малахов — одягнений був у синій френч з бавовняної тканини, з якої зазвичай шиють спецівки для заводських інженерів та майстрів. До третього згори ґудзика був причеплений невеликий золотавий кулон невідомого призначення — ідентифікаційний бейдж чи мікрокамера для зйомки, або більш складний, багатофункціональний геджет.
Малахов натиснув кнопку на пульті. На екрані висвітилися кадри відеохроніки: «6 липня 2070 року Трагедія на Київському морі. Загинули академік Малахов з дружиною. Його човен перевищив швидкість 220 км/год і вибухнув у повітрі. Тіл Малахова та його дружини не знайдено. Комісію з пошуків академіка Малахова очолив особисто К.-Д. Махун. Експерти вважають, що Малахова прибрали спецслужби. Росії? Китаю? ОГБ? Конфедерації держав Північної Америки? Чорної Орди?»
Малахов знову реготнув.
— Насправді, прибрати мене зі сцени допомогла рідна українська спецслужба. Державна Варта. Мій родич Гудима, батько Олі. Я йому дуже вдячний, царство йому небесне… Коротше, зі стану підводного — ми з Зоєю аквалангісти і після вибуху човна непоміченими дісталися берега — я перейшов у стан підземний.
Гетьман мене не чіпав, його особливий відділ охороняв мене і допомагав. Навіть щороку Махун виділяв на «Чорнобиль-30» гроші з бюджету під виглядом витрат на чорнобильський заповідник дикої природи, але наша корпорація сама почала заробляти великі гроші, експортуючи скафандри, деякі системи зброї та комунікацій. Частиною прибутків я ділився з гетьманом і Клинкевичем, а вони — ще з кимось. І ми почали розбудовувати підземну інфраструктуру, бо в принципі я передбачав, що може статися якась глобальна катастрофа. До Вибуху наш персонал жив у Чорнобилі та Прип'яті, а після Вибуху негайно був переведений під землю. Завдяки тому ми вижили.
— А як вирішувалися проблеми з енергетикою та зв'язком?
— Ніяких проблем. Ще до Вибуху ми почали виробляти пересувні електростанції, що працюють на плутонії… Тут його сотні тонн. Вистачить на тисячу років.
— Маленькі АЕС? — допитувався Гайдук.
— І так, і ні. В них відсутні парогенератори, і тому вони вибухо–безпечні. Це наш винахід. Пряме, без пару і парових турбін, виробництво електроенергії. Ви, мабуть, бачили платформи при в'їзді до нас. Думали, ракети?
— Чесно кажучи, так.
— Помилка. Це МЕС — мобільні енергетичні станції. Поставте під Києвом три МЕС — і місто оживе.
— Чому ж не поставили?
— Це ви нашого месію Волю спитайте, — стрепенувся Шморгун. — Він хоче особисто запустити ТЕС на Оболоні, яка працює на вугіллі. щоб хмари чорніші були. І для власного піару зручно.
— Брате Шморгун, це неправда, — заперечила Оля. — Брат Воля боїться терористичних актів. ще плутонію нам не вистачало в повітрі.
— Оля має рацію, — погодився Малахов. — МЕС потребують доброго захисту а ЦКР ніколи ніякого захисту не забезпечить. Тому що це — сцена для базік. Філармонія. А тут потрібна тверда рука військових.
— А зв'язок? — нагадав Гайдук.
— Це взагалі загадкова історія. Ніякий Великий Вибух не пере–риває радіозв'язок на такий довгий час. Є кілька теорій щодо цього. Або під час Великого Вибуху діяв якийсь додатковий фактор, якесь невідоме джерело так званого ЕМР — Electromagnetic Pulse, — бо, за розрахунками наших фізиків, вибухи російських ракет не спроможні були викликати такий катастрофічний ефект… Це може означати, що хтось скористався з загального безладу й «підкачав» електромагнітне випромінювання в деяких регіонах світу до яких, на жаль, потрапила Україна. Ми зараз вивчаємо це питання — хто це міг зробити. І я скажу вам, пане генерале, нам дуже не вистачає розвідданих з різних частин світу Треба провести заміри ЕМР і порівняти. Нам потрібно якнайшвидше відновити роботу військових аташе і спецзв'язок з ними.
«Легко сказати — відновити, — подумав Гайдук. — А спецзв'язок? Ми не маємо надійного зв'язку з Житомиром, Сумами…» А вголос тільки вимовив:
— А другий варіант?
— Не виключено, — безпристрасним тоном, наче на науковому симпозіумі, мовив Малахов, — що вже після Великого Вибуху хтось провів нищівну кібератаку активізував логічні бомби, знищив усі програми зв'язку енергетики, банківських мереж… І зробив це у своїх цілях, вибірково.
— Вибірково? — вигукнув Шморгун. — Це неможливо!
— Це можливо, — багатозначно сказав Малахов. — Ми зараз перевіряємо цю версію. Ми часто мислимо в рамках «африканського синдрому»: якщо в нас у країні Бумбу–Юмбу спека, то ми їдемо на Північний полюс у шортах і в пір'ї. А якщо уявити, що наслідки Великого Вибуху різні для різних країн?
— Як це може бути? — не вгамовувався Шморгун. — Це неможливо!