Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
З Чорнобиля подалися до Прип'яті, але не доїхали; після мертвого Леліва звернули, не доїжджаючи до Копачів, наліво — ніби в напрямку Чистогалівки.
І тут трапилася ще одна дивина: Гайдук незчувся (втратив на мить концентрацію й не помітив), як їхня колона опинилася під землею: це був тунель з чотирма смугами руху добре освітлений. У бічних «кишенях–стоянках» Гайдук побачив важкі темно–сірі тягачі з закритими платформами незрозумілого призначення. У таких колись транспортували мобільні стратегічні ракети наземного базування «Сварог» — доти, доки гетьман Махун не знищив їх на ультимативне домагання Конфедерації держав Північної Америки, яка погрожувала припинити фінансову допомогу Україні й позбавити членів Ареопагу архонтів та олігархів їхніх рахунків в офшорах та маєтків на Флориді. Але головною принадою для гетьмана стала обіцянка американців запросити його до Білого дому й сфотографуватися з Ендрю Ван Лі.
Система підземних тунелів розгалужувалася — це було справжнє підземне місто з цехами й лабораторіями, магазинами, складами й центром відпочинку Гайдук ще раз з сумом подумав, що він виявився далеко не найкращим керівником розвідувальної організації, яка за його наказом дивним чином не помітила об'єкт «Чорнобиль-30». Було порушено головний принцип розвідки: знати все без винятків. Нарешті колона виїхала на просторий підземний майдан, освітлений з особливою яскравістю, і зупинилася перед спорудою, що трималася на восьми легких, сяючих алюмінієм і нікелем, конструкціях–колонах. Навпроти розташувався монумент: довга колона людей у дивних свинцевих накидках (ці люди виглядали як олов'яні солдати) виходила на майданчик, де лежали розкидані уламки реактора, і приречено спускалася у підземелля, зникаючи назавжди — мабуть, згоряючи у пекельному полум'ї.
— Пам'ятник ліквідаторам, — прошепотіла Оля.
З будинку, де містився адміністративний центр «Чорнобиль-30», вийшов молодий усміхнений офіцер у чорному мундирі з двома червоними шевронами й чемно привітався з Гайдуком.
— Вас чекає Інспектор Кварк.
Оля і Шморгун прослідували за Гайдуком; Мармиза та Іваненко, засліплені після темряви братства, до якої звикли й вважали природною, вражені, наче потрапили до раю, залишилися в кафе у вестибюлі, а Крук переставив «Мамая» на дальню стоянку й влігся спати в бронеавтомобілі.
Гайдука з супутниками ввели до великої зали, три скляні стіни якої відкривалися на неозорий український степ, якому кінця–краю не було: тут золотіли соняшники, що повертали свої голови за сонцем, шелестіли бронзові зарості кукурудзи, а на безмежному баштані червоно і оранжево світилися планети гарбузів, темно–зеленими ядрами лежали прохолодні кавуни. Після похмурого мороку Великої Темряви з її низькими грифельно–брудними хмарами, що прасували Землю і пригнічували людські душі, небо на панорамі здавалося прозоро–глибоким, з переходом від легковажної блакиті, створеної для птахів, до чорно–фіолетових космічних заповідників Бога.
Степ бринів життям; недалеко від скляної стіни хиталися білі сумні ковили, ховрашки стояли некліпними стовпчиками, дивлячись на гостей; а підступний шуліка чигав на необачних роззяв з гризунського племені, нерухомо зависнувши в повітрі.
Гайдук подумав, що це не звичайна штучна панорама, створена з допомогою комп'ютерної графіки і стереоефектів, а наркотик для стражденних, спраглих за світлом душ; після такого видива навряд чи хто схоче повертатися в сутінки повсякденної реальності.
— Подобається? — почув за спиною голос і різко повернувся. Перед ним стояв невисокий, худий чоловік із широкою, але жорсткою усмішкою на зморшкуватому обличчі й некліпним твердим поглядом суворого пророка. В ньому дивно змішувалася старість плоті — мереживо зморщок, пігментні плями на вилицях, лисий череп — з молодою енергією руху і сміху.
— Давайте знайомитись. Інспектор Кварк. Насправді — Малахов.
Микола Михайлович. Генеральний директор і головний конструктор об'єкту «Чорнобиль-30».
Гайдук не повірив своїм очам.
— Це… ви? Ви ж загинули…
— Дрібниці, — неприродно афектовано зареготав Кварк–Малахов. — З ким не буває. Про вас теж, Ігорю Петровичу розповідали дивні речі… Олечко, сонечко, йди сюди, — він поцілував Олю і привітно поздоровкався зі Шморгуном.
— Оля — моя племінниця, — пояснив Малахов Гайдуку — Донька моєї сестри. Я знаю, що сталося, і радий за вас. І за неї. Але бережіться, генерале, це справжнє чортеня. Я сподівався, що вона працюватиме разом зі мною, але її потягло в революцію… Прошу сідати. Каву питимемо пізніше.