Завоювання Плассана

— Вони кличуть тебе тому, що ти їм потрібна, — казав суддя своїм різким голосом. — На тебе звалять усю роботу.

— Хай їм біс! — відповіла жінка. — Повір мені, вони потім заплатять мені за все!

Коли Марта повернулась додому, було близько восьмої. Муре чекав на неї добрих півгодини, не сідаючи обідати. Вона боялася бурхливої сцени. Але переодягшись і зійшовши вниз, Марта побачила, що її чоловік сидить верхи на стільці і спокійно вистукує пальцями на скатертині «вечірню зорю». Він був нещадний у своєму глузуванні.

— А я вже думав, що сьогодні ти ночуватимеш у сповідальні… Тепер, коли ти йдеш до церкви, попереджай мене, щоб я міг десь повечеряти, поки ти гостюватимеш у кюре.

Протягом усього обіду він допікав їй своїми жартами. Марта страждала більше, ніж коли б він її лаяв. Двічі чи тричі вона поглядом благала його дати їй спокій, але це тільки підбурювало його на нові витівки. Октав і Дезіре сміялися. Серж мовчав — він був на боці матері. За десертом розгублена Роза прийшла сказати, що до них завітав пан Делангр, він хоче поговорити з пані.

— Отакої, то ти вже і з начальством водишся? — глузливо зареготав Муре.

Марта пішла до вітальні прийняти мера. Мер дуже люб’язно, майже галантно сказав їй, що не схотів відкладати на завтра і прийшов поздоровити пані Муре з такою благородною ідеєю.

Пані Делангр надто нерішуча, вона даремно не прийняла запрошення відразу, і він прийшов за її дорученням сказати, що їй дуже приємно стати членом комітету дам-патронес Притулку пречистої діви. І він сам сприятиме всіма силами успіхові такого корисного, такого морального починання.

Марта провела його до надвірних дверей. Коли Роза підняла вгору лампу, щоб освітити тротуар, мер додав:

— Скажіть панові абату Фожа, що я був би дуже радий поговорити з ним, якби він погодився зайти до мене. Він уже знайомий з такими закладами по Безансону, і я можу дістати від нього дуже цінні відомості. У всякім разі, я хочу, щоб за приміщення платило місто. До побачення, люба пані; передайте моє привітання панові Муре, я не хочу його турбувати.

О восьмій годині, коли абат Фожа з своєю матір’ю зійшли вниз, Муре обмежився тим, що, сміючись, сказав йому:

— Ви сьогодні забрали мою дружину. Глядіть тільки не зіпсуйте її, не зробіть з неї святенниці.

Потім він поринув у гру, — йому треба було взяти з пані Фожа величезний реванш за цілих три дні програшу. Марта могла вільно розповісти абатові, яких заходів вона вжила. Вона раділа, як дитина, все ще схвильована переживаннями годин, проведених поза домівкою. Абат попросив її повторити деякі деталі; пообіцяв піти до пана Делангра, хоч вважав за краще лишатися осторонь.

— Ви даремно відразу назвали мене, — суворо сказав він їй, почуваючи, як вона хвилюється і зовсім втрачає волю в його присутності. — Але ви така, як і всі жінки: за що б вони не взялися, неодмінно зіпсують найкраще починання.