У черзі за святою водою
- Автор: Кононенко Евгения Анатольевна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: PR-Prime Company
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «У черзі за святою водою». Краткое содержание книги:
Одна новела і 25 есеїв згруповані у чотири смислові розділи: «Тендер на бренди», «Моя Україна», «Ерос у вишиванці» та «Подорожній посту не держить». А щоби читачу легше було налаштуватися на відповідну «хвилю» — і книга, і кожен її розділ починаються і закінчуються поезіями Авторки чи її перекладами з інших поетів.
Статеве питання в СРСР належало до сором’язливо замовчуваних, його можна було порівняти з єврейським: та сама спроба обійти мовчанкою, а якщо все-таки треба щось сказати, вживали найзагальніші слова.
У радянських літературі та мистецтві існувало табу на зображення фізичних міжстатевих стосунків. Іноземні кінофільми потрапляли в радянський прокат після того, як з них було видалено епізоди, які, на думку радянської цензури, могли розбестити радянську молодь, зневажити чисті почуття ветеранів війни та праці. Не існувало чіткої межі між мистецькою еротикою та забороненою законом порнографією. Отже, до порнографії, траплялося, зараховували твори світової класики — до останніх років існування СРСР існувала і кримінальна відповідальність за розповсюдження, наприклад, «Лоліти» В.Hабокова. Класичні твори В.Винниченка, дуже популярні у 20-ті роки, де, зокрема, є й поглиблений інтерес до питань статі, не перевидавалися; з ними були ознайомлені лише дуже вузькі кола української інтелігенції. Здавалося, все було зроблено, аби в радянських громадян не виникало грішних сексуальних думок. На місце українських радянських Ромео і Джульєтти офіціоз висував солодкавих Брянського та Шуру Ясногорську із хрестоматійного роману Олеся Гончара «Прапороносці». Український радянський двієчник неусвідомлено схопив саму сутність проблеми, коли у шкільному творі, цитату з якого наводив гумористичний журнал «Перець», написав: «Шура Ясногоpська настільки морально чиста, що ніхто з бійців не наважувався навіть ущипнути її».
Здавалося, пересічна (та й непересічна) радянська людина сформувалася з адекватним радянському офіціозові ставленням до еротичних проблем. Було враження, ніби панував народницький погляд на кохання — його залишки можна й сьогодні спостерігати у старшого покоління. Секс у коханні (навіть шлюбному!) є річчю малопристойною, про яку не говорять. Це є, але не в цьому суть. Порядна людина, особливо порядна жінка, насолоди в ліжку не шукатиме. Це не головне. А головне — це духовна єдність закоханих. Якщо у хлопця й дівчини спільні улюблені письменники й композитори, то, коли вони одружаться, сексуальні проблеми вирішаться в них самі собою. А вершина сімейного кохання — це коли дружина не тягає тяжких торб із базару, не витрушує килими, коли чоловік вчасно приходить з роботи й віддає дружині всю зарплатню. Коли чоловік ходить випраний, відпрасований і регулярно споживає свої улюблені страви.
У СРСР сформувався ідеал кохання, де сексуальним стосункам відводилося дуже скромне місце. На це спрямовували і офіційна радянська настанова, і народницькі традиції української та російської інтелігенції, і традиції української класичної літератури, і святенницька православна мораль, окремі положення якої стали догмами моралі радянської. Цьому об’єктивно сприяли також побутові умови радянських людей. Відомий радянський письменник і журналіст Л.Жуховицький у діалозі зі шведським письменником Л.Гансеном казав: «Для поколения моих pодителей любящая женщина — это та, котоpая пять лет ждет с войны и десять лет — из тюpьмы... В такой системе ценностей секс занимать главное место пpосто не мог». Ще трагічніше оцінює радянську еротичну ситуацію українська письменниця О.Забужко. На її думку, українську патріархальну етнокультуру «майже одразу катапультовано в тоталітаризм, у «світ без любові». Повноцінне кохання, за О.Забужко, в радянській і пострадянській Україні неможливе за визначенням тоталітарного суспільства.
І все-таки, чи була еротична ситуація в Радянському Союзі і, зокрема, в Радянській Україні такою, як це зобразив Джордж Орвел у фантастичному романі «1984»? Оpвела згадано не випадково — саме за ним нерідко судять про радянське суспільство за кордоном, та й наші співвітчизники молодшого покоління. Чи могла КПРС підпорядковувати інтимне життя радянських громадян, і чи мала партія такі наміри? Чи справді радянські українці практикували лише те, що оpвелівською новомовою зветься «добpосекс»? Навряд. Якщо, за Оpвелом, «вдалий статевий акт — то вже повстання», то такі «повстання» в українських радянських ліжках відбувалися регулярно.