У черзі за святою водою

А представники «середніх» радянських прошарків зако­хувались і одружувались переважно без розрахунку. Щоправда, чи не єдиним радянським «посагом» була прописка у великих містах, тож дівчата і хлопці із сіл або маленьких містечок, які намучилися, живучи в гуртожитках, справді шукали шлюбу з мешканцями великих міст, щоби разом із матримоніальною вирішити й житлову проблему.

Але все це було дрібницею поряд із великим коханням, у яке вірили. Через невлаштований побут у хлопцеві роботящі руки цінували більше, ніж уміння заробляти гроші — в радянських умовах великих грошей усе одно не заробиш. Тож навіть низькооплачувані радянські женихи були в ціні. Втім, шлюб у радянські часи чомусь уважався значно більшою цінністю для жінок, ніж для чоловіків. Дівчата поспішали вийти заміж якомога раніше, ніби боячись, що не трапиться більше на їхньому шляху жоден інженер із зарплатнею «120 ре без прогресу».

Нині, в перехідний період, за болісного просування ринкових реформ, з’являється новий клас місцевих багатіїв, і відповідно виростають у ціні жінки — не як особистості, а як еротичні об’єкти. «Жінка в наші дні — це також професія», — пише га­зета «Бульвар». Часописи друкують інтерв’ю з повіями, які розповідають про особливості своєї нелегкої роботи. Відкрито кордони, українські дівчата мають умови для пошуку заможних іноземців — і як клієнтів, і як чоловіків. Для молодих жінок 20–30 років відкрилися можливості вигідно продати себе, і багато хто поспішає скористатися з цієї нагоди.

Колишній радянський, а нині американський кінорежисер і письменник Ефроїм Савела в одному з інтерв’ю говорив про переваги радянських жінок над західними — мовляв, радянська жінка жертвує собою заради коханого чоловіка, любить його безкорисливо, не кидає, коли він раптом втрачає свій добробут. Однак є підстави вважати, що покоління молодих пострадянських українок буде іншим.