У черзі за святою водою

Українське народне прислів’я пов’язує радощі кохання і смак до їжі: «Несолоне їсти — як з немилим цілуватися». А є й про перевагу кохання над повноцінним харчуванням: «Хай борщ без сала, аби душа пристала». «Хоч хліба ні куса, аби до чорного вуса». Але сьогодні частіше почуєш про те, що шлях до серця чоловіка йде через його шлунок. «Без гарячих млинців нема залицяння», — співає народна пісня. Або: «Як густа юшка, то й милая душка».

Що ж важливіше для українця — кохання чи їжа? Якщо переглянути великий масив українських прислів’їв і фра­зеологізмів, харчових образів бачимо значно більше, ніж еротичних.

Здавна поставало питання: те, що відбувається між чоловіком і жінкою, коли вони наодинці, є проявом сил добра чи зла? Різні релігії в історії людства відповідали на це питання по-різному. Леля, свого бога кохання, давні слов’яни шанували. На честь його плелися вінки й палали вогнища. Християнська церква відповідає на це питання рішуче і недвозначно: любов тілесна — від диявола, а ніяк не від Бога. «Тіло не для pозпусти, але для Господа»[3]. Єдине виправдання статевого кохання з погляду християнства — це продовження роду. Втім, досить зневажливе ставлення Євангелія і до їжі: «Все те, що входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить»[4]. Проте заповіді Христа не заважали життєлюбним християнським народам віддаватися обжерству, та й іншим гріховним радощам життя. Давні слов’янські дохристиянські традиції, панівна християнська мораль, природній темперамент наклалися, переплелися й визначили еротичні обличчя українця й українки.

Як відомо, світом керують любов і голод. На прикладі того, як задовольняються ці два основні людські інстинкти, найяскравіше видно дотикання природи та культури. Їсти, бо голодний — це природа. Їсти з миски — то вже культура. І навіть підстелити газет­ку — то теж прояв культури (хтось назве її низькою). Задовольняти нездоланний інстинкт продовження роду — то природа. Кохатися з тим (тією), до кого серце лежить — окультурене задоволення природного інстинкту. «Хоч хліб із водою, аби, милий, з тобою». Не­дарма давня мудрість мало не кожного народу схвалює вибірковість у задоволенні цих двох могутніх інстинктів: краще голодувати, ніж їсти перше-ліпше, краще будь сам, ніж разом бозна з ким.

На початку «перебудови» безіменна радянська жінка здобула мало не світову славу тим, що на модному в ті часи телемості зі Сполученими Штатами твердо заявила, що «в СССР секса нет». Звичайно, та жінка не мала на увазі, ніби в СРСР відсутні інтимні стосунки як такі. Вона, мабуть, хотіла сказати, що в Радянському Союзі немає порнографії, проституції, статевих збочень тощо, себто всіх явищ, які радянський офіціоз таврував як ганебні. Одначе слова тієї жінки стали сприйматися ширше, масштабніше. Справді, якщо судити про радянську дійсність за сукупністю зовнішніх ознак, могло скластися враження, що в СРСР статеві стосунки якщо не відсутні, то зведені до мінімуму, необхідного для продовження роду. В аптеках не було елементарних засобів контрацепції. Дітей у містах України народжувалось небагато, та й на селі багатодітні сім’ї ставали рідкістю.