У черзі за святою водою

Як уже говорилося, еротика в українській культурі — це те, про що не говорять, або говорять дуже обережно. Багато понять, так чи інаке пов’язаних з інтимним життям, в український мові не мають словесного вираження. Йдеться не про наукові терміни іноземного походження, так чи інакше пов’язані зі статевим життям, як-от геніталії чи еякуляція. Також не варто скаржитися на брак пестливих слів, якими українці називають одне одного у хвилини ніжності — такі слова увійшли до народних пісень, їхня питома вага чи не більша, ніж в інших мовах. Йдеться про ідіоматичні вирази типу англійських dry day або wrong door тощо. В англійській мові таких ідіом дуже багато, їх багато у французькій та навіть у німецькій мові, якою Ломоносов радив говорити з ворогом, а ніяк не з жінкою. До речі, в російській мові, яка, за тим-таки Ломоносовим, має об’єднати в собі надбання всіх європейських мов, цих понять значно менше. Звісно, і в українській, і в російській мовах дуже багато евфемізмів для позначення статевих органів, статевого акту, мастурбації тощо, але це слова з арсеналу «ненормативної лексики», які мають не стільки еротичне, скільки лайливо-образливе забарвлення. А розмовних, але не грубих, часом жартівливих словесних позначень сексуальних понять практично не вироблено. Можливо, вони існують як надбання певного подружжя, але не як надбання мови. До українського фольклору та класичної літератури еротика пробивається в невеликих дозах, у дуже завуальованому вигляді. Якщо геній англійської літератури В.Шекспіp, за твердженнями текстознавців, увів до розмовної англійської мови 1,5 тис. еротичних термінів, які знає пересічний англофон, забувши про їхнє шекспірівське походження, то українські генії, які дуже багато зробили для піднесення української мови, не збагатили її, одначе, відповідними словами та ідіомами. Це не означає, що українці не знають самих понять, влучно охрещених в інших народів, але ті поняття існують у сфері, про яку «не треба говорити». Постійно виникають проблеми під час перекладу як класичної іноземної літе­ратури (Г.Лоуpенса, наприклад), так і сучасних західних фільмів. Навіть коли відповідні слова в українській мові є, у відтворенні еротичних епізодів західної літератури пе­рекладачі часом намагаються «оцнотливлювати» їх, дотримуючись націо­нальної традиції. О.Забужко, аналізуючи українські та російські переклади 130-го сонета Шекспіра, відзначає українську схильність до «впоєних у кров правил: що пристало, а що не пристало говорити на людях».