Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Невідоме Розстріляне Відродження
Невідоме Розстріляне Відродження - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Невідоме Розстріляне Відродження

Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
1 ... 46 47 48 49 50 51 52 53 54 ... 406
Перейти на страницу:

– До якого кодла належиш?

– Малорос, ясновладичний пане.

– Малорос, кажеш? – перепитав мене чоловік в короні.

– Так, ясновладичний пане, малорос.

Чоловік в короні удруге знизав мене своїм жорстоким поглядом і допитливо глянув на дідка в апостольськім убранні. Той копирсанув у землю скілька разів своєю довгою бучкою й винувато опустив очи перед чоловіком в короні, два других добродії уважно подивились в свої зшитки і, замахавши ними, щось проміж себе загомоніли.

– Такого кодла нема на землі, – мовив до мене чоловік в короні. – Ти, мабуть, прийшов сюди задля того, щоб голову морочить мені… З яких ти міст родом, ну?!

– З під Чернігова, ясновладичний…

– З під Чернігова, значить, українець!

– Авжеж, авжеж, українець, ваша ясновладичність!

– Так би й казав, а то й почав крутить світом так, наче він не на небі, а на землі.

– Вибачаюсь, ясновладичний пане, але…

– Що – але?

– Я думав, що й тут так, як на землі…

– Як?

– Українців звуть малоросами.

– Не вигадуй. Розкажи-но краще мені, які тепер новинки на Україні. Тільки розказуй своєю рідною, українською мовою, бо якась інша мова у нас не вживається.

– Будь ласка! Новинок тепер на Україні дуже багато, тільки, всі вони невеселі, сумні, – починаю розповідати йому новинки, що перед смертю вичитав у газетах.

– Ось вам, ясновладичний пане, чутка про Віталія, як він закликав вбивати людей…

– Чекай. Хто ж цей Віталій? Якийсь, мабуть, розбишака!

– Ні, ясновладичний пане, він чернець-архимандрит.

– Чернець та ще й архимандрит?! Пху! Непорядок який на землі. Не треба про нього, кажи про щось інше.

– Ну, ось Шульгин… Цей панок мало з шкури не лізе та галасує, аби знівечити український народ та його мову. Він каже, що вкраїнська мова – не мова, а вигадки, «наречіє»…

– Чекай. А сам же він хто такий буде? Мабуть, хозарин!

– Ясновладичний пан помиляється. Він з діда-прадіда українець.

– Українець?! Оце так штука!

– Так, ясновладичний пане, українець.

– Пху! Непорядок який на тім світі.

– Він хоче, щоб…

– Цур йому, пек!.. Не треба про нього. Кажи мені про щось інше, розумніше!..

– Гаразд. Але ж майте на увазі, ясновладичний пане, що оцей самий Шульгин ввійшов було в спілку з Анатолієм та комісаром тимчасового правительства у Києві…

– Досить! – грізно спинив мене він. – Не розказуй більше мені про таку гидоту! Не хочу я навіть і слухати тебе!

І чоловік в короні витяг чопа з барила. В поставець забулькотів пинявий мед.

Десь далеко, так, мовби по той бік брами, почувся знайомий мені жіночий голос:

– Нема муки, нема хліба, нема цукру, нема солі, нема гасу, хазяїн з квартири випирає, я в «хвосту» ноги поодморожувала, а він спить, наче який цукровар, спи-ить!..

Я здригнув і прокинувся. То був голос моєї дружини. Вона сиділа в їдальні й пила чай в «наглядку»…

На горобинім герці

– Ось і весна… Нарешті ми діждались її, Маріє Павловно. Правда?

Молода білявка з світло-блакитними очима глянула на свого супровідника, нерішуче всміхнулась і спинила свій погляд на його стрункій постаті в студенчеськім убранні. Трішки подумавши, вона злегка схилила голову і тихо промовила:

– Сядьмо… я втомилась.

Вони підійшли до ослона, що стояв під старим осокором і сіли.

В саду було тихо. Студент, уважно подивившись на панночку, зауважив, що вона рожева, мов маківка, свіжа, і в очах у неї сяє щось таке, чого неможна висловити одразу якимсь одним словом. Він постеріг, що Марія Павловна сьогодні друга; навіть її мовчазність сьогодні не така, як завсігди, але якась інша.

– Петре Івановичу, – мовила панночка, – чого ви раз у раз дивитесь на мене так, що доводиться червоніти?

– Я любуюсь вами, Маріє Павловно.

– Це не виправдування: од вашого погляду мені ніяково.

– Хіба?

– Ну, звичайно! Я не можу, коли ви так дивитесь!

– Вибачайте… Я одвернусь.

– Ні, цього робить не треба. Я не проти того, щоб ви дивились на мене, навіть люблю, коли на мене дивляться, але тільки не так.

– Ви вередуєте, Маріє Павловно.

– Ні, ні… без жартів… Од такого погляду мені завсігди робиться ніяково: я хвилююсь, червонію…

– Дивно!

– Нема нічого дивного! Невже ви на собі не спробували такого ж почування, коли якась женщина…

Петро Іванович, перебивши панночку, рішуче мовив:

1 ... 46 47 48 49 50 51 52 53 54 ... 406
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)