Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Невідоме Розстріляне Відродження
Невідоме Розстріляне Відродження - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Невідоме Розстріляне Відродження

Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
1 ... 50 51 52 53 54 55 56 57 58 ... 406
Перейти на страницу:

Антін Павлюк

Народився 1899 р. в Острозі на Волині. Закінчив гімназію. У 1922-му приїхав до Праги. Навчаючись на філософському факультеті Празького університету, заробляв на життя, граючи на саксофоні у нічному барі. Він хворів на сухоти і лікувався у санаторії під Прагою.

У 1925 р. А. Павлюк організував літературну групу «Жовтневе коло», яке мало сентименти до СРСР, редагував альманах «Стерні». На початку 1929-го, розчарувавшись у тому, що його не визнали критики, вирішує кинути писати. А в 1932 р. виїхав до СРСР, оселився у Харкові, але після 1934-го сліди Павлюка губляться. Як і решту реемігрантів, його репресували.

А. Павлюк дуже продуктивний автор, друкувався у багатьох журналах на еміграції: «Промені», «Митуса», «Поступ», «Веселка», «Шлях», «Універсальний журнал» та в УРСР – «Нова Громада», «Глобус», «Всесвіт», «Знання», «Червоний Шлях», «Життя й Революція», «Зоря», «Студент Революції», «Західня Україна», «Плужанин», «Молодняк».

У 1919 р. видав в Острозі поетичні збірки «Сумна радість», «Будуччина» і «Вінок», а в Олександрії «Акорди» (під псевдонімами Т. Блукач і М. Недоля), а відтак уже в Празі – «Життя» (1925), «Осінні вири» (1926), «Біль» (1926), «Пустеля любові», «Лірика» (1928), «Полин» (1930), «Reliquaire» (1931), «Ватра» (1931), збірку оповідань «Незнайома» (1922).

Змрок

Золота, прозора далечінь… Молодість моя і віра рання… У ранкову, теплу сонь і синь дівчина… весна!.. кохання.
І нічого… Не такий бо вік. Спів – до місяця виття собаче… тільки кров і злісний дикий крик, тільки кращого і кращої не бачив.
Вибивавсь з дитинства – забував кохати, і по карті карту програвав… щоб на землю всі шляхи, мов ґрати, — щоб горіла тільки голова.

Твоє лоно

Смола й суниці… Височінь тече… тече: розтоплена, глибока, повновода. День верховіття золотеє тче… промінням вимережує обводи.
Ну, що б луна! Так тихо. Така сонь… Лежу. Думок нема, як в небі ці хмарини… і вільно так. Не те, щоб на припоні — Я просто повінню… безкраєм світу нині.
Та вічно би було цієї колії, цієї теплої безодні нам – щасливити. Коліна теплії твої… уста твої… Тече безмежність жилами, лінива.
Смола й суниці – тепла колія дня золотого… і невже ж холонути?! Заплющив очи… У колисці я… Смола й суниці – тепле твоє лоно.

«Небо, як синя квітка з паперу…»

Небо, як синя квітка з паперу. Ліфтом – нагору. Журавлі кличуть. Місяць: П’єро з-поза хмари-портьєри Рококо-запудрованим гляне обличчям.
Листи коханок – тліє листя бульварами. А вітер дням: літа згаслі парфуми. Біля фонтану – останній парі Скрипка з кафе… так сумно.
Сяду невпопад. Не до свого трамваю. Листа до коханої в скриньку не вкину. Щось мені нині… а що? – Не знаю. Дуже хмільна і терпка година.

Осіннє

Синій холод осінній, дзвінкий і далекий такий, далекий… Залишили лелеки шляхам у вирій суму співи: – й лани гомінкі… залишили певно лелеки.
Знов у вічність простору несе ясний серпень плоди й колосся… Та знову мені, як на се чи дитинства, чи болю збаглося…
Гей, луно кришталева! Лети! Стерні, струни, хмарини, простори… павутинить так срібно світи літо бабине… Лагідним зором на сніги, на чорні вітри… на морози і хугу злую — вечір співом сумної сестри так тривожно, чуло нудьгує.

Осінні бульвари

Той вічний ляк дзвінків осіннього трамваю, коли далеко скверами луна, а зблідлі зорі тужно допивають крихкого, гострого, як спомину, вина. Нічного міста привиднії тіні… Заграва угорі… Немовчний, вічний гуд… а кожна жінка… жінка без дитини така смутна. Вже осінь… тут ось… тут. У вирій дні. Дзвінки осіннього трамваю… обличчя любі! Нам віками путь… Еллада… Картаген і Рим у сивій далині безкраю, що нашу тугу та безсилля п’ють.
1 ... 50 51 52 53 54 55 56 57 58 ... 406
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)