Невідоме Розстріляне Відродження

– Що з тобою, ходя?

Я озирнувся. Тай-Цзи-Хея стояла, схилившись до мене. Вона поклала на моє плече свою маленьку ручку з нігтями, нафарбованими червоною краскою.

Мене обхопило якесь незвичайне, невимовне почуття, якийсь нестям; я любував палким промінням напрочуд дивних очиць Тай-Цзи-Хеї, але разом з тим мені було якось нестерпно боляче!

– Збуди Сун-Тан-Сена, бо мені час уже йти! – насилу промовив я.

– О, ні, я тебе не пущу! Сун-Тан-Сен нехай ще трохи поспить. Твоя присутність така мила мені… Ти схожий на Андрія, того капітана, що я кохала!.. Ох, які були пестощі, які поцілунки там за фанзою, в садочку серед пахучих дерев у квітках! О, я ніколи сього не забуду!.. Але його вирвала з моїх обіймів заздрісна смерть… Його нема вже! Нема… Але ти так схожий, так схожий на його, що мені здається, мовби се він ожив і прийшов знов до мене!..

Уста Тай-Цзи-Хеї наближались до моїх… Я одіпхнув її, але не було сили підвестись і я знов упав на килим.

Тай-Цзи-Хея, посміхаючись, міцно стисла мене в своїх обіймах, шепочучи:

– Не турбуйся даремне! Тобі однаково не вдасться втекти… Я підмішала арабського гашишу тобі в опіум.

Мої думки закрутились, мов вихор серед степу. Я промовив:

– Тай-Цзи-Хея!.. Слухай, Тай-Цзи-Хея… Нащо ти обіймаєш мене?.. Що буде, як Сун-Тан-Сен побачить нас?

– Не бійся! Він спить, бо я йому щось підмішала до опіуму, як він курив. А ти краще не протився мені, бо під фанзою сидить дужий слуга, тобі його не здолати. Це колишній хунхуз[7] із Цицикарі, і він робить все, що я накажу. Ось я скажу тільки одно слово до його і він, як обух на ковадло, зведе свій міцний кулак на твою голову і ти вмент повернешся в «ніщо», і те «ніщо» мій слуга уночі віднесе за північні ворота й кине геть у рів… Але я тебе кохаю, як не може кохати ні одна жінка з вашого племені, і хочу хоч на мент, – чуєш! – на один мент забутися в міцних стисканнях твоїх обіймів!

– Тай-Цзи-Хея, заспокойся. Що ти кажеш? Невже ти можеш зважитися… зрадити Сун-Тан-Сенові? Він же без міри кохає тебе!.. Адже ж він, ще йдучи до тебе, казав мені, що для його фанза Тай-Цзи-Хеї – фанза чар, квіток і меду!..

Я раптом перевів свій погляд на голову і… завмер. Тепер ця голова уявилась мені ознакою нелюдського злочинства. Тепер тільки я зрозумів, чого вона зробила на мене таке тяжке вражіння.

Я підвів руку і сказав, показуючи на голову:

– Скажи, Тай-Цзи-Хея! Ся голова – ся голова…

Тай-Цзи-Хея випустила мене з своїх божевільних обіймів і, живо опанувавши собою, спокійно відказала:

– Так, ти вгадав. Я розкажу тобі все докладно… Се було напровесні. В мене був коханець, Андрій. Він був з вашого краю… Гаразд. Слухай далі. Я знала, що в його була жінка, він казав «Маруся», але вона не заважала нашому коханню, бо жила там далеко, у вас за морями, коло якоїсь річки. І ото ми з ним кохалися. Одного разу він прийшов до мене схвильований і, показуючи листа, сказав, що його дружина з нудьги за ним заслабла на сухоти і кличе його до себе, і він мусить, він повинен уволити її волю. Я не могла йому суперечити, але не могла теж і відпустити його… І коли наступав час розлуки, я гукнула свого слугу; він левом наскочив на Андрія і встромив йому в серце ніж. Андрій мав ще сили усміхнутись до мене й промовити: «Я думав, кохана, що ти чаруюча зірка маньчжурської ночі, а ти підступний вогник, що привабить своїм сяйвом безневинного метелика, а потім спалить його! Але я тобі прощаю…» Та й замовк, на віки замовк. Тоді я одрізала ножем йому голову, поклала її в оцю шклянку, налила пахучим, міцним гашишем, і ото любую тепер нею. Андрієва голова проганяє від мене злих джинів і приваблює добрих, щирих джинів. Але смерть Андрієва розбуркала в мені хижацьку жадобу крови, таку жадобу, що несила моя залити її ніяким потоком крови! Мій слуга зарізав уже стількох чоловіків, але я хочу ще крови! Сьогодні вранці я поклала собі, що звелю вбити Сун-Тан-Сена, як тільки він переступить поріг моєї фанзи. Але твоя присутність змінила мою думку: вона перетворилася з бажання смерти – в кохання. Я певна, що на твоїх устах я знайду ніколи незабутні поцілунки Андрієві… О, не протився ж!.. Дай їх мені, ті поцілунки! Даруй!..