Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Невідоме Розстріляне Відродження
Невідоме Розстріляне Відродження - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Невідоме Розстріляне Відродження

Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
1 ... 47 48 49 50 51 52 53 54 55 ... 406
Перейти на страницу:

– Ні, мені це почування ще не знайоме. Я не знаю, що я почув би, як би ви, Маріє Павловно, подивились на мене допитливо і напружено… Але, як ви ніколи не пестите мене довгим поглядом, то…

– Годі, Петре Івановичу, до чого все оце?.. Будемо говорить по-звичнішому, як завсігди.

Панночка кинула на студента короткий погляд і перевела його на протилежну липу, верхів’я котрої було покрите бісером молодої зелені; тоді як широкі криві гілки стояли ще зовсім чорними.

– Наші відносини, Маріє Павловно, повинні змінитись… Я вас кохаю й був би дуже щасливий, як би ви…

– Ні, ні! Не вигадуйте хтозна чого, – з свідомістю свого значіння спинила його Марія Павловна й подивилась на годинник.

Раптом з дерева на садову стежечку впав розкушланий горобець.

Прищулившись грудкою до землі, він скілька ментів просидів нерухомо, мовби очуняючи од несподіванки, потім заворушився, якось незвичайно закричав, лицарськи підвів закинуту назад голівку й сердито зацвірінькав, здіймаючи круг себе клубки куряви своїми маленькими крильцями. Хвіст йому, судорожно сіпаючись, заходив ходуном, доводячи, що горобець дуже збентежений і розлютований.

І справді! На гілках дуплястої липи, що стояла над стежечкою, крутився, збиваючи зелений бісер, коло його коханки-горобчихи його щасливий суперник. Стежучи за ним і слухаючи його нахабне цвірінькання, його ображене горобине серце невимовно страждало, і лютість, і рвія розпирали муками маленьку настовбурчену голівку.

– Ців!.. ців!.. ців!!! – задихаючись од рвії та безсилого гніву, цвірінькав горобець, кружляючи на землі і сердито повертаючи голівку, щоб подивитись ще раз на його кохану, але легковажну, зрадливу горобчиху. – Ців!!! Іди до мене!!! Залиши його!!! – здавалось, вимагав він усім своїм розлютованим виглядом.

Зрадниця, комизничаючи й ухиляючись од нового коханця, нарешті почула його страждання. Боляче клюнувши в тім’я нахабного кавалера, вона скочила на нижчу гілку і звідсіля з цікавістю почала дивитись на землю, мовби любуючись стражданнями, що були викликані її поведінкою.

– Ців! ців!.. – закохано й слабо, скілька разів писнула вона, піддаючись, нарешті, жалощам до пригнобленого і набитого коханця і, мовби, кажучи йому в утіху: «Не гнівайся! Я кохаю тільки тебе! Але що ж я можу зробити?! Я слабенька, а він дужчий од тебе! Поборися ще… не піддавайся! Хто сильніший, той миліший… Ч…ік!..»

Подоланий горобець так, мабуть, і зрозумів її писк. Настовбурчивсь опукою од образи та рвії, він раптом стрілою скочив на липу і щез в її густих гілках. Зараз же звідтіля почулось незвичайне чирикання. Герць між суперниками почався з новою силою.

З радісним писком горобчиха негайно перемінила своє місце.

– Ч…ік! Ч…ік! – підбадьорююче пищала вона, скачучи по гілці перед бійцями.

Розлютованим лицарям зробилось тісно на дереві. Впавши на доріжку, в клубках куряви бились вони, затуманені злосливістю і рвією, наскакуючи й одлітаючи один од другого й пускаючи вгору цілі водограї дрібних перінок. Горобчиха, на своїй наглядній гілці, нерухомо й уважно завмерла, зачарована і захоплена тією бійкою.

– Ч…ік! Ч…ік!.. – кликала вона в страстнім забутті й її голос робив бійців ще більше кровожерними. З новою силою люто схопились вони знов, нічого не бачучи в своїй злосливості, запалені бажанням узаємного знищення.

Тим часом. до горобчихи підлетів третій горобець і зразу ж почав залицятись до неї.

Горобчиха жваво заскакала круг свіжого коханця, якось тоненько зачилікала і враз почала оддаватись йому, за кожним разом одлітаючи все далі й далі од бойовища й закликаючи за собою нового коханця.

Обличчя Марії Павловни замарилось, і плечі починали здригатися. Вона хрупнула пальцями й перевела свій погляд на Петра Івановича.

Петро Іванович взяв її гарячу руку і теж почав дивитись на неї.

Під його палким допитливим поглядом вона ледве не втрачала притомності од спазмів, що раптом здушили їй горло, од необхідності стримувати незвичайне скорочення м’язів, од страшного внутрішнього зусилля, щоб прикидатись спокійною.

Петро Іванович однією рукою держав руку Марії Павловни, а другу положив їй на тремтячий стан. Панночка хвилювалась, червоніла, блідла, але мовчала. Тишина саду і повне безлюддя благословляли їх випадкову близькість.

Пройшла хвилина втомної павзи.

– Нам уже треба йти звідсіля… – нарешті мовила якимсь схвильованим, мовби не своїм, голосом Марія Павловна й одкинулась, потягаючись, на спинку ослона.

– Так… Підем… Але попереду я вас поцілую…

1 ... 47 48 49 50 51 52 53 54 55 ... 406
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)