Пригоди Романа та його друзів на Дріоді
- Автор: Коляда Валентина Ивановна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Медобори-2006
- ISBN: 978-617-681-059-9
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді». Краткое содержание книги:
Коли Заріна нарешті досягла землі, юнак, втративши від здивування та захоплення мову, виряченими очима дивився на дівчину.
Вона була у темному чоловічому вбранні. Своє довге волосся Заріна сховала під чорну чалму і тепер більше нагадувала шістнадцятирічного хлопця з величезними чорними очима, опушеними довгими чорними віями. Ніжний рум’янець теж десь подівся, натомість з’явилось смагляве обличчя з не дуже чистим підборіддям. Руки дівчина вбрала у тонкі шкіряні рукавички, як робили тодішні модники, щоб зберегти їх природний колір та не зашкодити формі нігтів.
— Ну чого остовпів? Давай веди до місця, де чекає мій визволитель.
І маленькими ніжками, взутими у саф’янові черевички, вона нечутно пішла вздовж стіни.
— Так, моя світла пані, я зараз, — мова нарешті повернулась і Хью, стріпнувши головою, забіг наперед, показуючи дорогу.
Куля влучила у ногу і, скрикнувши від болю, старший матрос втратив свідомість. Але миті, що Гунжі відволікся на нього, вистачило решті, щоб кинутись на господаря і скрутити його, зв’язавши по руках та ногах міцним шпагатом.
— Спробую йому пояснити, — один з матросів злегка штурхнув зв’язаного судновласника носком чобота у плече. — Хоча більш аніж упевнений, що до цієї голови вже нічого не доходить. Чоловіче, ти хоч розумієш, що твоє багатство тягне нас усіх на дно? Хіба можуть навіть найбільші скарби бути дорожчими від людського життя? І ти тут разом з нами! Якщо ми не викинемо все це, то скоро будемо, в тому числі і ти, годувати своїми тілами зубастих довколишніх акул, що вже кружляють довкола в очікуванні здобичі. Ніщо нам не допоможе, окрім полегшення ваги судна. І навіть у десятки разів більше вщерть набитих коштовностями скринь не врятують нас від смерті. Слухай-но, а спробуй заплатити ними морському цареві, може, він врятує нас від цього лиха та витягне з цієї халепи? — і матрос засміявся просто в обличчя своєму господарю, на якого ще кілька днів тому боявся подивитись.
І раптом у голові Гунжі щось клацнуло і до нього почало доходити, що він і справді в одній упряжці з ними і разом з усіма своїми скарбами та судном з усією командою може піти на дно і ніщо його не врятує! Хіба…? І він, ніби протверезівши, почав обдивлятись людей, що обступили його з усіх боків, а далі перевів погляд на важезні скрині.
— Ану розв’яжіть мене, — знову ставшим схожим на попередній, ледь хриплуватим голосом скомандував Гунжі, аж вирісши у своїх власних очах, від розпираючих його почуттів. Він не може потонути, особливо зараз, бо вдома чекає недавно осиротіла маленька донечка. Заріна не може втратити ще й батька! Він навіть на тому світі не пробачить собі цього. Ніколи!
— Швидко розв’яжіть мене, бо втрачається дорогоцінний час. Я допомагатиму вам виносити скрині.
Зрозумівши, що тепер, все одно, або пан або пропав, а зайва пара рук їм не завадить, чиїсь спритні пальці розрізали на ньому пута.
— Троє чоловік вистачить на одну скриню. В темпі! Хапайте двоє за ручки, а третій за спід — і нагору.
І сам, вибравши собі двох молодих та вправних помічників, перший схопив скриню та з їхньою допомогою потяг її сходами нагору, а потім, без найменшого жалю та вагання, викинув за борт.
Все меншало та меншало у складському приміщенні важких скринь і — о, диво, — все легше та легше робилось на серці у Гунжі.
Та відбувалась ще одна чудасія — поволі почав втихати шторм. З кожною опущеною на морське дно скринею зменшувалась висота хвиль та помалу вгамовувався вітер: «А що б, цікаво, почало робитись, якби ми почали піднімати їх із дна та знову вантажити на корабель?» — спалахнуло у голові Гунжі, та він прогнав від себе цю підступну думку, бо до нього дійшло, що ніякі скарби не врятують його від розлючених хвиль. І гріш ціна тим скарбам, коли корабель міг щомиті розколотись навпіл і потонути, потягнувши на дно команду та його, Гунжі, і численні скрині, за вміст яких тут, посеред оскаженілого моря та знавіснілого вітру, порятунок не купиш.
Викинувши за борт все, що так обтяжувало судно, його господар перегнувся через поручні та подивився на дно, якому подарував своє багатство, а потім, з легким зітханням, наказав пришвидшити хід корабля, напнувши опущені під час шторму та нові вітрила.