Пригоди Романа та його друзів на Дріоді
- Автор: Коляда Валентина Ивановна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Медобори-2006
- ISBN: 978-617-681-059-9
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді». Краткое содержание книги:
Корабель плив вже понад тиждень. І раптом барометр почав невпинно знижуватись. Щогодини Гунжі бігав подивитись на показники і благав прилад почати підійматись, та клятий стовпчик не звертав на нього ніякої уваги. Не допомагало й те, що чоловік пообіцяв за гарну погоду впродовж цієї подорожі по одному діаманту щодня.
— Ну добре — по два, — розщедрився Гунжі, побачивши, що показники сягають критичної межі.
Невеликий легкий корабель, розсікаючи носом чорні хвилі, що вже ставали загрозливими гребенями поздовж та поперек шляху, все плив у глупу ніч, назустріч невідомому. Стовпчик барометра опустився до критичної точки і там застиг. Капітан судна теж стурбовано поглядав на незворушний прилад, що просто добре виконував свою роботу.
Смеркало. Небо було щільно затягнуте важкими темними хмарами. Дув рвучкий холодний вітер, обіцяючи згодом перейти в ураган. Хвилі поволі нарощували свою висоту та амплітуду і, як у сповільнених кадрах німого кіно, повільно перекочувались. Досягши майже верхнього краю борту корабля, вони так само повільно відходили назад, щоб, набравши ще більшої висоти та сили, знову вдарити по бідолашному борту.
— Насувається шторм, напевне, найсильніший за останні десять років мого капітанства на цьому кораблі. Я вже наказав прибрати зайві вітрила, щоб нам не поламало щогли. Щохвилини вітер дужчає і до опівночі шторм сягне дев’яти балів. Подумайте над моїми словами, бо цієї ночі, можливо, доведеться вибирати між життям та вашим дорогоцінним вантажем, — і, грюкнувши дверима, капітан вийшов, кілька хвилин тому постукавши у каюту господаря судна, який вже годину сидів на стільці, спершись ліктями на стіл та розгойдувався, міцно стиснувши голову руками і затуливши ними ж вуха.
Невідомо, чи дійшла до Гунжі капітанова промова, бо він і далі продовжував сидіти у тій самій позі, лише почав дужче розгойдуватись, стукаючись чолом об стіл.
Скоро завивання вітру заглушило всі інші звуки. Зі страхітливою силою височенні хвилі бились об борт та перекочувались палубою, змиваючи все на своєму шляху у воду. Матроси поприв’язувались до щогл, тільки таким чином вони могли втриматись на своїх місцях. Навколо панувала густа імла, наповнена бризками солоної води.
І капітан зважився на відчайдушний крок — скинути на дно зайвий баласт. Без нього був шанс урятуватись.
Він наказав витягати скрині та викидати їх за борт. Але коли кілька матросів увірвались до складу, щоб виконати наказ капітана, їх зупинило націлене у першого вічко револьвера. Чорні бездонні і бездумні очі безтямно дивились на них, а палець тремтів на зведеному курку.
— Хай хтось ступить ще хоч крок, — прошепотів Гунжі, впираючись спиною у свої скарби.
— Ми і так вже всі тут мертві, — прохрипів старший матрос і змією кинувся під ноги втратившому глузд господарю корабля. Гучний постріл врізався у звіряче завивання вітру.
Розділ 4
Хью довго стояв, спершись на кам’яну стіну, яка ще зберігала денне тепло, і старався відгадати, що коїться зараз у двох покоях.
Навколо було тихо. Тільки скрикнула крізь сон потривожена птаха та почала лопотіти крильми качка, зручніше вмощуючись на гнізді. Постоявши ще хвилину, вартовий відступив від своєї схованки та заглянув у вікно Заріни. Дівчина, затуливши обличчя руками, відійшла у глибину кімнати. Та через хвилю знову стала за вікном, запнувши голову та обличчя. Хью почав подавати Заріні знаки, щоб вона відчинила раму. Зрозумівши мову жестів, красуня натиснула кілька виступів у стіні і вікно відійшло в сторону. Тієї ж миті Хью прицільним рухом вкинув у її кімнату невеличкий камінець з прив’язаним до нього аркушем паперу.
Квапливим почерком на ньому було написано: «Сяйво очей моїх, розрада мого серця. Якщо ти згідна поїхати зі мною, дай знак цьому хлопцю та спускайся додолу. Він проведе тебе до місця, де буду я. Та добре подумай, чи ти дійсно цього хочеш, бо я так сильно тебе кохаю, що не можу завдати і крихти болю. І просто помру, якщо ти пожалкуєш, що віддалась у мої руки».
Заріна, ні хвилини не вагаючись, підняла до обличчя запалену свічку, щоб юнакові було видно її здалека і згідно кивнула головою. Хью показав у відповідь стиснутого кулака, що означало знак повної солідарності з нею, та жестами показуючи на вікна поверхом нижче, почав розмахувати руками, просячи, щоб дівчина швидше спускалась.
Та красуня, засміявшись у відповідь, спочатку прив’язала до мотузки зібрані у невеличку, пошиту та вигаптувану нею ж торбу, речі, що воліла мати їх біля себе, і спустила їх юнакові, а потім повільно почала спускатись сама. Хью, тихо присвиснувши, спостерігав за її неквапливими діями. Хлопець не міг зрозуміти її повільності і роздумував, що сталось зі старим, позаяк за темним нижнім вікном не спостерігалось ніякого руху, як очікувалось. Хью не вірив, що Гунжі міг просто спати, а тим більше цієї ночі і кожної миті очікував різкого окрику. Та скрізь було на диво тихо.